"Виграти цю війну - свята справа". Як артилеристи ЗСУ звільняють південь України
Радянські САУ та проблеми з боєприпасами
За словами командира цього підрозділу 59-ї бригади ЗСУ, його бійці понад сім місяців не виходять із боїв у Миколаївській та Херсонській областях. Воюють на САУ «Гвоздика» радянського виробництва.
«1972 десь, приблизно, вона цих років випуску. Розумієте, гармата – вона й у Африці. Їй, що 100 років, що 150 років, що 10 років. Якщо снаряд прилітає, особливо осколково-фугасний, то, повірте мені, що від нової паршиво і від старої теж не легше. Якщо 120 снаряд прилетить близько трьох метрів, то машина просто вибуває», – розповідає командир взводу Васильович.
У «Гвоздики» калібр 122 міліметри менше, ніж у САУ «Акація». Але «Гвоздика» більш маневрена і може скоріше змінити позицію, пояснює Васильович.
Буває так, що не встигаєш відстрілятися, коли до тебе прилітає. Відразу відповідь іде. Ну, не одразу, але протягом деякого часу», – каже військовослужбовець 59-ї бригади ЗСУ Філіп.
20-річного Пилипа тут називають майбутнім української армії та звуть по батькові Пилип Пилипович. Розповідає, із чого стріляють російські військові.
«152 калібр, це «Міста», Д-20. Ну як у нас. Тут є й нові установки, вони точніше, вони також їм насипають нормально. А так ніби озброєння однакове було, що у них, що у нас», – каже Пилип.
Чому ж важко було відтіснити російських військових на півдні України?
«Тут їхня штатна армія, яка навчена. А там чи то мобілізовані, чи то ще хтось. Ну, не такі навчені, як тут. Вони мають більше боєприпасів. У них більше снарядів, аніж у нас. У нас старі калібри, у нас 152-й та 122-й», – розмірковує Пилип.
Васильович каже, що з радянською артилерією таких калібрів воює з 2014-го, коли брав участь у боях за Дебальцеве на Донеччині.
Він розповідає, із якою проблемою зіткнулися тепер тут, на півдні України, у контрбатарейних битвах.
«Обмежена дальність стрілянини. Далі за 15 кілометрів ми намагаємося не стріляти. А так 15200 метрів по ТТХ (тактико-технічні характеристики - ). До 15-ти намагаємося стріляти, досить непогано виходить. Якщо гарно налаштована гармата, все нормально. Одна зараз проблема – з боєприпасами. Нині наші друзі – поляки та словаки, і чехи, і канадці – усі нам посилають снаряди. Одна біда в тому, що ця зброя розрахована на радянські снаряди. Вважається, що ця знайдена зброя, вона досить непогано стріляє. Якщо у ньому все чітко зроблено. А приходять зараз снаряди та заряди… Ну так, воно пишеться по вагових за всіма цими, але воно не збігається. І ми стріляємо, нам потрібно хоча б три постріли зробити, щоб вивести її на нуль», – каже Васильович.
Але це труднощі не заважають підрозділу виконувати бойові завдання.
До речі, ми два дні тому МТ-ЛБ накрили одну. Добре спрацював розрахунок і буссоліст, добре порахували, чудово хлопці навелися, і з першого пострілу ми МТ-ЛБ накрили. З першого пострілу», – розповідає Васильович.
Інший військовослужбовець із цього підрозділу Анатолій має власну армійську історію. Термінову службу він проходив у морській піхоті. Після 24 лютого хотів потрапити до своїх, але у військкоматі вирішили інакше – морпіха відправили до артилерії.
«Так, дві великі різниці. Я, наприклад, до 24 лютого не знав, що таке загалом артилерія. А сюди прийшов, спочатку був заряджаючим, потім став навідником, а потім командиром гармати», – каже військовослужбовець 59-ї бригади Анатолій.
«Тут ти просто розумієш, що від тебе більше залежить, більше можеш щось зробити, ніж там, коли люди просто відпочивають і все-таки вони не пристосовані до такого. Дівчина чекає. Щойно закінчиться війна – буде весілля. Сподіваюся, скоро закінчиться, я повернуся додому, і все буде гаразд. Як казав мій дядько, він теж зі мною тут служить, як каже: Хто, якщо не я? – розповідає Анатолій.
Досвід участі в АТО та ООС, як змінилися ЗСУ?
Командир цього артилерійського підрозділу Олександр, кожного свого бійця представляє окремо і про кожного говорить з великою повагою.
«Ми ніколи не говоримо голосно. Звільняються хлопці після бою, ніколи не кричать. Просте слово, якщо воно розумне, чути завжди. Серед пострілів та вибухів. Якщо слово розумне. Девіз нашого підрозділу, ну не девіз, а слово: «Повага». Я їх дуже шаную, дуже! Кожен! Якби не вони, у мене зі здоров’ям не дуже, якби не вони, не було б мене. А вони кажуть, що якби не було вас, то не було б нас. Отак і живемо», – каже командир підрозділу 59-ї бригади ЗСУ Олександр.
Киянин Олександр – професійний військовий, закінчив артилерійське командне училище у Тбілісі, служив у АТО. Як кажуть товариші по службі, жив у Польщі, але повернувся в Україну, коли зав’язалися бойові дії на Донбасі. Війна після 24 лютого зовсім інша, переконаний Олександр.
«Тут ми зіткнулися з іншою реальністю. Майже нереальний рівень боїв – рівень виснаження моральне і більше психофізичне. Коли психіка б’є на твій фізичний стан. Хлопці, які були в АТО, є більш підготовленими до цього», – каже Олександр.
За останні 8 років українська армія змінилася і стала сильнішою за кадрово, вважає Олександр. Військові не бояться думати, самостійно приймають рішення, не чекаючи на бойовий наказ, до них прислухається вище військове керівництво.
«Щодня з цим стикаюся. Сержантський склад. Це не просто передавальна ланка між офіцерським складом та рядовим. Вони починають розуміти та думати і не бояться приймати рішення. Так, на маленькому рівні, але треба ухвалювати рішення. Рішення одне - виконати бойове завдання, до того ж зберегти особовий склад. Живим. Бо завтра треба буде йти. Ця війна не закінчиться сьогодні-завтра. А хлопці ще потрібні живими. Тому що роботи буде непочатим краєм», – ділиться досвідом Олександр.
Щоправда, великих зрушень немає у матеріально-технічному забезпеченні, – переконаний Васильович. Техніку від західних партнерів України, кажуть бійці, бачили у полі лише кілька разів.
«Та сама бюрократія та стара техніка. Чи не забезпечені майже нічим, самі себе забезпечуємо. Цю машину пригнали волонтери. Ще одна зламана, її також пригнали волонтери. Тому що військову техніку у перші тижні вибили майже всю. Майже всю. Дякувати Богу, є волонтери, люди, які співчувають і на своєму місці. Адже не обов’язково тут бути», – каже командир взводу Васильович.
Маневрена війна на півдні України та нестача запчастин
Нестачу необхідного озброєння військові на півдні України компенсують новими ідеями. Військовослужбовці 59-ї бригади створили та вже випробували новий артилерійський комплекс.
Протитанкову гармату "Рапіра" калібру 100 міліметрів встановили на тягач МТ-ЛБ. Це надало мобільності гарматі, яку почали виробляти ще у 70-х.
«Тут треба розуміти, що війна на півдні – це маневрена війна. Судячи з розташування, там степи, там рівний степ. Тому потрібна мобільність. І всі ці буксировані причіпні гармати дуже вразливі. Безліч ворожих дронів, і тому ще на етапі розгортання, коли виходять на позиції, їх уже засікають. І вони ще не встигли зробити жоден постріл, як уже прилітає міномет чи ще щось. Тому потрібна мобільність», – пояснює військовий експерт Михайло Жирохов.
В Україні нестача запчастин до бронетехніки радянського зразка, – кажуть механіки ремонтних боксів 63-ї бригади ЗСУ. Швидкість ремонту, пояснюють майстри, залежить від того, коли надійдуть необхідні деталі.
«Вся техніка, яка надходить на ремонт, вона застаріла. Це все ще радянська техніка. Деякі запчастини приходять нові, але їх виробляють не нашій країні. І виходить, що зараз досить проблематично шукати запчастини на цю техніку. Може це і військова таємниця, але ми деякі запчастини беремо з трофейної техніки», – розповідає старший солдат 63-ї бригади ЗСУ Валерій Кужба.
«Якщо воно трофейне, і є запчастини, які можна використовувати, ми використовуватимемо. Наскільки ми знаємо, нам дуже допомагають різні країни світу, але за технікою Росія напевно на першому місці. Я не стверджую, але дуже помагає. Я від хлопців чув історію, що банально розбили російську техніку, і залишилося тільки те, що вціліло і можна було забрати, то це одна гусениця була. Але хлопці все одно забрали, бо воно на господарстві знадобиться», – розповідає прес-офіцер 63-ї бригади ЗСУ Олег Зелінський.
Ремонт великих партій бронетехніки в Україні неможливий ризиковано, пояснюють експерти.
«Наразі це величезна проблема з ремонтом цієї техніки. Ми змушені відправляти майже все, починаючи від гармат і закінчуючи гелікоптерами, за кордон, навіть у Болгарії вони ремонтують у Польщі, Литві, Німеччині. У нас немає можливості. Якщо ми зберемо 4-5-6 екземплярів разом, туди обов’язково прилетить ракета. Отже наша промисловість нічого не зможе. Все триматиметься на таких «кулібіних» на фронті і все», – вважає Михайло Жирохов.
Але для артилеристів 59-ї бригади ці проблеми другорядні. За словами командира підрозділу Олександра, їхня свята справа – виграти цю війну.
Автор: Дмитро Євчин ; Крим.Реалії
Такого терору не було з часів заснування селища: наслідки обстрілу у Харківській області
