Оборонний інтерес, або Навіщо Банковій Рахункова палата
Приблизно так виглядає історія зі зміною керівника Рахункової для стороннього спостерігача.
У чому сенс «Санта-Барбари» навколо призначення глави Рахункової палати можна пояснити на простому, але дуже важливому для країни прикладі оборонних закупівлях. Пристібайтеся, буде цікаво.
Валерій Пацкан обирався народним депутатом від БПП і був призначений головою Рахункової палати ще за «злочинного режиму попередників». Тобто той факт, що на четвертому році правління Володимира Зеленського, Пацкан залишався на посаді, виглядає повним нонсенсом. Принаймні для самої влади.
Адже голова офісу президента Андрій Єрмак та його заступник Олег Татаров давно обставили своїми кадрами СБУ, МВС, Нацполіцію, ГБР, БЕБ, Мін’юст, Офіс генпрокурора та Державну аудиторську службу. Тобто фактично всі відомства, які мають стежити за корупцією та криміналом у діях органів влади, повністю підконтрольних офісу президента.
Форточкою до свіжого повітря в силових відомствах залишаються хіба що САП та НАБУ. Але й їхня спроможність зараз під питанням, бо у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі все поки що тримається на особистих надлюдських зусиллях нового глави Олександра Клименка, у якого досі наполовину розукомплектовано штатну сітку прокурорів. А у Національному антикорупційному бюро без повноцінного голови теж — хтось у ліс, хтось по дрова.
Звісно, в НАБУ та САП все ще можна виправити. Тому що Захід напередодні «Великого відновлення», що їм спонсорується, не дозволить українським крихоборам залишитися наодинці з євро-доларовою годівницею. А от у цивільних органах контролю так і не буде.
Отримавши свого керівника Рахункової палати, офіс президента остаточно закріпить перевагу Банкової у розподілі повноважень між гілками влади та «ручного» контролю за бюджетними коштами. Особливо оборонними.
Звільнення Пацкана перетворилося на Санта-Барбару
Рахункова палата – це парламентський орган фінансового контролю. Тобто вона залежить від набагато більшої кількості складових влади. І саме тому зберігала суб’єктність, достатню щодо розслідувань особливо великих розмірах. Тому привертає увагу звільнення Пацкана.
Наприклад, саме Рахункова палата незважаючи на попки провернути звільнення Пацкана дозволила собі публічно повідомити про неефективність дій вертикалі Зеленського у боротьбі з коронавірусом. А саме про те, що половину грошей із спеціального COVID-фонду закатали в асфальт, а 12 млрд грн просто не зуміли витратити якраз на лікування хворих, зарплати лікарям та подолання наслідків пандемії.
Зараз перед Рахунковою стоїть новий виклик. Через війну в Україні з об’єктивних причин змістилися акценти у бюджетному фінансуванні. Якщо до вторгнення кожна дев’ята гривня держбюджету проходила кабінетами «укравтодорівців», то зараз половина бюджету йде через Міністерство оборони.
Згідно з листом міністра оборони Олексія Резнікова голові оборонного комітету Верховної Ради Олександру Завітневичу, станом на 1 жовтня міністерству в 2022 році передбачено 736 млрд грн, тобто понад половину всіх видатків загального фонду державного бюджету. З цієї суми 438 млрд. грн. — на соціальні витрати (у тому числі на зарплати воїнам), а 298 млрд. — на матеріально-технічне забезпечення. З цієї суми 155 млрд грн призначалися на закупівлю та модернізацію зброї та 21 млрд — на ремонт військової техніки. Тобто цей потік має хоч якось прострілюватись нашими закордонними партнерами.
А ось решту закупівель на майже 75 млрд грн кинуто фактично на свавілля долі. А саме: 49 млрд грн на закупівлі речового майна, 19 млрд на монополізоване харчування армії, ще 6 млрд на паливо, якість якого може не завжди відповідати закупівельній ціні.
Також є прострочена дебіторська заборгованість у 47 млрд грн — це гроші, які заплатили якимсь бізнесменам для постачання чогось, а вони не поставили нічого чи з таким запізненням, що встигли отримані аванси прокрутити кілька разів.
Усі ці цифри – це можливості для деяких тилових генералів. Не для ЗСУ, які героїчно воюють у тому, що їм дає Міноборони. Не для Генштабу, який веде війну тим, що дає Міноборони. А саме для Міноборони, яке виконує завгоспівські функції. І так виконує, що вже пішли розмови про гешефти щодо армійських контрактів.
Наприклад, українські постачальники берців та одягу кажуть, що Міноборони дуже довго крутило носом із приводу закупівель вітчизняних товарів.
Але при цьому по ринку повзли чутки про закупівлю турецьких берців за 3500 грн, тоді як українці коштують близько 2000 грн. А зимовий одяг українського виробництва Міноборони все ніяк не могло закупити по 3000–3500 грн, як того просили наші виробники. Але нібито знайшло можливості законтрактувати турецьку за 6000 грн за комплект.
Вже класичною стала схема, коли Міноборони закуповує українські бронежилети Корсар через іноземні прокладки. Ще до вторгнення це офіційно практикували з фірмою з Чехії , а під час повномасштабної війни заговорили про польського контрагента. У цьому і вищеописаних випадках із турками гроші за контрактом одразу виводяться за кордон, і їх можна ділити без огляду на українських правоохоронців. Але сама ця практика могла б і мала стати предметом розслідування Рахункової палати. Оскільки палата не є органом, який озирається лише на окремі статті Кримінального кодексу, а розглядає діяльність господарників під різними кутами — з погляду корупції та рукожості неефективності.
Такий наглядовий орган був би доречним, оскільки наступного року через касу Міноборони має пройти безпрецедентна сума в 858 млрд грн — це третина видатків держбюджету-2023.
Адже зараз закупівлі Міноборони, найбільшого закупника країни — це чорна скринька. Спроби антикорупційників імплементувати особливо оборонних закупівель ( урядова постанова № 1275 ) звіт за результатами закупівлі вартості за одиницю товару не сподобалися МОУ.
Звернення парламентарів також не до вподоби закупівель Міноборони. Голова Антикорупційного комітету Верховної Ради чемно запитав у міністерства: у кого і за якою вартістю воно цього року купувало обмундирування та бронежилети? Жодним чином не йшлося про розкриття обсягів та адрес поставок, що дійсно має значення для безпеки. Оприлюднення ж закупівельних цін та назв постачальників дозволило б припинити розмови про постачання через «прокладки» імпортного та українського обмундирування за завищеною ціною. А також підтвердити нашим західним партнерам, що дорогою на фронт нічого не розкрадається у промислових масштабах.
Відповідь на звернення дав заступник міністра оборони В’ячеслав Шаповалов, який формально та відповідає за закупівлю «речовки». Він абсолютно цинічно повідомив, що звіти про закупівлю будуть оприлюднені згідно з урядовою постановою № 169 — лише через 70 днів після припинення воєнного стану. До речі, цей акт уряду станом на дату надання відповіді Шаповаловим уже кілька днів втратив чинність через ухвалення постанови № 1275.
Отже, тиловики Міноборони можуть спокійно скуповуватися у когось хочеш і за скільки хочеш, авансуючи поставки до фантастичних розмірів.
Керована Рахункова палата, якщо відбудеться звільнення Пацкана, не заглиблюватиметься в бухгалтерію оборонних закупівель. Хоча лише масштабність мільярдних закупівель ризикована у розумінні контролерів і мала б їх цікавити, як і 47 млрд грн простроченої дебіторки.
Усі спишуть на війну.
Автор: Юрій Ніколов
Такого терору не було з часів заснування селища: наслідки обстрілу у Харківській області
Читайте більше новин по темі:
