Про обстановку на фронтах, найближчих перспективах наступу ЗСУ та військовий потенціал путінської армії
Директор програми російських досліджень Центру військово-морської аналітики та старший науковий співробітник CNAS Майкл Кофман на сторінуах видання Riddle, аналізує поточний стан справ на фронтах, найближчих перспективах продовження українського наступу та військовий потенціал російської армії.
**
Після успішних наступальних операцій, проведених армією України цієї осені, війна між Росією та Україною набула перехідної фази.
Обидві сторони ведуть позиційні бої, що характеризуються поступальним завоюванням або визволенням території, а також виснаженням сил своїх і противника. Хоча темп бойових дій, схоже, сповільнився — частково через настання зими, — на деяких ділянках фронту точаться інтенсивні бої, тож найближчі місяці цілком можуть визначити перебіг подій на багато місяців уперед.
Нинішній стан справ на фронтах не обов’язково збережеться до кінця зими, оскільки Україна, ймовірно, шукає можливості для проведення ще однієї наступальної операції, але загальні контури стратегії Росії та України вже видно. Російські військові закріплюються на місцевості, будуючи укріплення та зосередившись на відновленні бойового потенціалу, у той час як окремі частини продовжують боротися за Бахмут. Україна прагне підтримувати тиск на російські позиції, щоб запобігти зміцненню та консолідації фронту та не допустити відновлення російських частин після закінчення зими.
Боротьба за Бахмут є важливим індикатором того, що Донбас, як і раніше, є завданням-мінімумом для офіційної Москви, навіть якщо наявні військові ресурси на даному етапі дозволяють їй проводити тільки локальні наступальні операції. Незважаючи на недавні публічні заяви високопоставлених українських чиновників про те, що Росія може почати великий наступ у зимово-весняний період або спробувати наступати на Київ, мало що свідчить про те, що Москва зараз має можливості для подібної кампанії.
Обмундирування та боєприпаси, необхідні для проведення наступу, навряд чи з’являться у такі короткі терміни. У ході наступальних операцій на Донбасі навесні та влітку російські збройні сили відчували нестачу особового складу та компенсували цей дефіцит вогневою потужністю. Після проведення осінньої мобілізації російська армія має в своєму розпорядженні живу силу, але ризикує зіткнутися з нестачею боєприпасів і техніки. Якщо інші чинники залишаться незмінними, російським збройним силам буде важко відновити наступальний потенціал через описані вище проблеми.
Втеча із Херсона значно скоротила довжину лінії фронту, яку доводиться захищати російським військам, а мобілізація, ймовірно, подвоїла чисельність особового складу, розгорнутого в Україні. Це дозволило Росії створити резерви та провести ротацію сил. Російські військові, можливо, не в змозі проводити великі наступальні операції, окрім локальних атак на Донбасі, але, як показує Херсон, вони можуть протиставити ЗСУ наполегливу оборону, що ще більше затягує перебіг війни.
Найближчими місяцями російські військові можуть зробити мляві спроби наступу в кількох секторах Донбасу, але їх визначальною рисою є сильніша здатність до оборони. При цьому все залежить від того, які операції вирішить проводити Україна, а також від обсягу матеріальної допомоги, яку Київ отримає від західних країн.
Зміна підходу
Російські війська створюють ешелоновану оборону, побудувавши укріплення і окопавшись по кількох лініях фронту в надії, що мобілізація разом із вжиттям заходів воєнного часу поповнить такі необхідні людські ресурси. Мобілізація, яка на самому початку проходила з перебоями та порушеннями, дозволила армії отримати значну кількість живої сили та стабілізувати російські позиції у Луганську. Нещодавно мобілізовані також допомогли прикрити відступ російських військ із Херсона.
Сприйняття російської поетапної мобілізації не завжди збігається з її результатами. Говорячи простою мовою, Україна досягла поступового прогресу на лінії Сватове-Кременна (Луганськ), але після відправки на фронт мобілізованих серйозних проривів не сталося. Росія на даному етапі, ймовірно, відправила на фронт понад 100 тисяч осінніх призовників, у той час як загальна чисельність мобілізованих наближається до офіційно заявлених 300 тисяч осіб. Мобілізація може перетворитися на безперервний процес, який було припинено на час піврічного призову 120 000 людей цієї осені, але цілком може відновитись у 2023 році.
Чистий ефект мобілізації буде важко визначити ще кілька місяців, протягом яких російські військові підвищуватимуть рівень укомплектованості існуючих частин та створюватимуть нові формування, наприклад, територіальні частини, оснащені технікою резервістського рівня (танками Т-62М, гаубицями Д-20, гусеничними транспортерами МТ- ЛБ).
Мобілізація, можливо, не вирішить проблеми якості або проблеми з використанням живої сили в російській армії, але все ж таки кількість має значення. Отже, у російській стратегії одним із головних елементів є час, а також переконаність у тому, що війна стане дедалі більшим тягарем для західних країн, що підігріє готовність до переговорів та поступок. На даному етапі Україна визначає перебіг подій у Луганську, домагаючись стабільних успіхів під Кремінною, тоді як російські сили, схоже, володіють сьогодні ініціативою в Донецьку, хоча їх наступ на Бахмут йде з великими втратами і вразливий для контратаки. Проте українські сили також зазнають втрат, про що можуть свідчити нещодавні ротації навколо Бахмута та підкріплення з Херсона.
Стратегічна кампанія ракетних ударів по українській інфраструктурі
Російська кампанія ракетних ударів, яка спрямована на руйнування об’єктів української критичної інфраструктури, є невід’ємною частиною цієї стратегії. Російські ракетні удари приурочені до настання холодів та методичного руйнування української інфраструктурт електро- та водопостачання. Згодом ця кампанія може набути ще більшого значення, але вже зараз це одна з найбільш добре організованих російських операцій.
Додатковим ефектом ракетних ударів є виснаження боєприпасів української ППО, що може призвести до того, що Україні доведеться обирати між прикриттям лінії фронту та захистом своїх міст. Тому у найближчій перспективі пріоритетним завданням для України стане придбання західних засобів ППО та стабільне постачання їх ракетами.
На щастя, російська армія навесні-влітку вже вичерпала значну частину свого ресурсу далекобійної високоточної керованої зброї. З’являється все більше доказів того, що Росія використовує нещодавно вироблені ракети і набагато старіші види боєприпасів з фіктивними боєголовками для стимулювання ППО. Це може свідчити про виснаження запасів. Насправді це означає, що в результаті хвилі російських ракетних ударів можуть послабшати, обмежуючись лише тією кількістю випущених ракет, які промисловість країни може виробляти щомісяця. Отже, Росія все більше залежить від імпорту іранських ударних дронів для поповнення своїх ракетних запасів.
Однак оптимістичні заяви про те, що російські військові витратили крилаті ракети, які з певною регулярністю звучали під час цієї війни, здаються необґрунтованими. Незважаючи на помітне скорочення кількості використовуваних ракет у порівнянні з першими місяцями війни, запаси та/або виробничі потужності Росії з випуску ракет виглядають набагато значнішими, ніж передбачалося публічно. Заступник начальника військової розвідки України генерал Скибицький нещодавно заявив, що з початку війни російська оборонна промисловість виробила 240 високоточних крилатих ракет Х-101 і близько 120 крилатих ракет морського базування «Калібр».
Мобілізація виробництва також багато про що говорить: збільшення тривалості змін на заводах і розширення робочої сили свідчать про те, що російський військово-промисловий комплекс розраховує на наявність комплектуючих для виробництва. Безперечно, картина того, що відбувається в російському ВПК, дуже неоднорідна, і Москві доведеться вибирати, яким системам озброєнь віддати перевагу, враховуючи обмеження у виробничих потужностях і доступності компонентів.
Санкції та контроль над експортом знизять темпи виробництва ракет у Росії, затримуючи придбання компонентів, збільшуючи витрати та змушуючи перепроектувати колишні системи, але вони навряд чи вплинуть на перебіг подій у найближчій перспективі. Санкції – не чарівна паличка та не панацея. Чим ширший режим санкцій, тим більше виникає проблем із їх дотриманням.
Такі держави, як Росія чи Іран, створюють підставні компанії та адаптовані мережі постачання для отримання компонентів для свого оборонного сектора в обхід санкцій. Вони також можуть перепроектувати системи озброєнь на основі компонентів, які їм вдається придбати. Санкції матимуть довгострокові наслідки для здатності Росії переозброюватися та виробляти високотехнологічні системи, але слід зберігати реалістичні очікування щодо того, чого вони можуть досягти у короткостроковій перспективі. Війна триває вже десять місяців, а російський оборонний сектор поки що продовжує випускати танки, літаки та ракети.
Українська стратегія
Київ намагатиметься підтримувати тиск на російські сили протягом зими, чи то шляхом виснаження сил противника, чи розгортаючи наступальні операції. Хоча зимові умови ускладнюють проведення наступу, Україна має більше можливостей для їх організації, ніж Росія, і найближчими місяцями можливий початок великого зимового наступу.
Наступальні операції можуть поєднуватись з ударами глибоко за російськими лініями фронту та рейдами спецназу для проведення диверсій та актів саботажу. Завдання Києва — утримати ініціативу і не дати російським військовим можливості перейти у наступ ні взимку, ні навесні. Україна продовжує користуватися перевагами західної підготовки та розширеного доступу до зброї. Україна, ймовірно, звільнить додаткові території, чи то через виснаження сил противника, чи через успішні маневри. Проте історія цієї війни показує, що маневрена війна виявилася успішною саме тому, що їй передувала тривала фаза виснаження.
Перемога України у Херсоні була значним стратегічним успіхом. Після місяців виснажливих боїв та втрат з обох боків ЗСУ змогли витіснити російські сили з їхніх позицій на правому березі Дніпра. Однак російська армія змогла відступити за річку разом із більшою частиною свого озброєння та техніки. Російські війська вже передислокувалися, частина їх прибуває у Бахмуті. Україна також перекинула свої підрозділи на схід від Дніпра та посилила дальній вогонь, щоб охопити більшу частину російської логістичної мережі у Херсоні.
Херсонський наступ дає привід для обережного оптимізму щодо здатності ЗСУ продовжити відвойовувати окуповані Росією території, але враховуючи значні переваги, якими українські війська користувалися в Херсоні, він також передбачає, що майбутні наступи можуть виявитися настільки ж дорогими з погляду втрат і поступовими за своїм характером. Херсон є кращим орієнтиром для очікувань, ніж несподіваний прорив у Харкові.
Найважливішим фактором для України зараз є покращення протиповітряної оборони. Україна також стикається з проблемою нестачі боєприпасів, причому розрив між її потребами та темпами виробництва в західних країнах просто стає видимим. Тому для заповнення проміжку США перенаправляють їй зараз значну кількість боєприпасів зі своїх запасів. Високоточні боєприпаси можуть запропонувати якісне відшкодування існуючої нестачі, але потреби України в боєприпасах створюють середньо- та довгострокову проблему, яку доведеться вирішувати західним країнам.
Українські війська воюють більш ефективно, ніж російські, але це, як і раніше, переважно артилерійська війна, визначальною стратегією якої є скоріше виснаження, ніж маневр. Таким чином, Україні може знадобитися значна відносна перевага, щоб прорвати російські оборонні лінії. Однак перебіг війни залежить від цілої низки обставин, тому, ймовірно, російські стратегічні прорахунки можуть з часом створити такі можливості.
Російські збройні сили стикаються з ще більшими проблемами, коли справа доходить до артилерійських боєприпасів, і битва за Бахмут ще більше витрачає наявні вогневі ресурси. Щодо цього російські військові цілі, як і раніше, не відповідають наявним військовим засобам. За неофіційними даними, російські військові намагаються заощаджувати артилерійські запаси у Донецьку.
Офіційні оцінки Заходу значно відрізняються і головна суперечка полягає в тому, коли російські військові зіткнуться з дефіцитом боєприпасів – навесні чи восени 2023 року. Доступ до боєприпасів із Північної Кореї може пом’якшити ситуацію, залежно від того, скільки їх Росії вдасться придбати, але зрештою російські темпи використання перевищать виробництво в кілька разів. Заради справедливості слід зазначити, що це суттєве припущення, проте докази з’являться найближчими місяцями.
Якщо російські військові мають достатньо і вогневих засобів, і живої сили, то вони зроблять спробу великого наступу на Донбасі. Однак якщо кількість боєприпасів є провідним обмеженням, то російський наступальний потенціал буде обмежений наступом на невеликі міста, такі як Бахмут та локальними контратаками.
Сценарії та очікування
Хоча цей аналіз далеко не всеосяжний і заснований у кращому разі на неповній картині стану російських та українських військ, можна описати три ймовірні сценарії того, як можуть розвиватися події протягом зими. Російські позиції можуть впасти на одному з фронтів через низький моральний дух, недостатнє постачання та відновлення українського наступу взимку, яке скористається всіма цими обставинами. Це може створити умови для чергового українського прориву, і хоча такий поворот подій є цілком реальним, він, звичайно, оптимістичний. Альтернативний йому песимістичний результат припускає, що російська армія зможе відновити свої сили і почати масштабніші наступи після лютого, і все це крім поточних атак на донецькому напрямку. Цей сценарій малоймовірний,
Можливо, вірогіднішим сценарієм на найближчі кілька місяців є динамічний фронт, що характеризується взаємним виснаженням та локальними наступами обох сторін. При цьому сценарії Україна загалом зберігає ініціативу та може неухильно просуватися до своїх цілей. Після Херсону російські військові, схоже, мають більше можливостей для консолідації та оборони, але перебіг боїв за Бахмут та Павлівку, наприклад, викликає скептицизм щодо їхньої здатності відновити значний наступальний потенціал. Російські військові зосереджені на взятті Донецької області, звідси і їхня одержимість захопленням Бахмута, та спроби позиційного посилення у південній частині цієї області.
Бахмутський наступ не позбавлений доцільності для російської сторони, але він стратегічно неспроможний, оскільки немає жодної видимої можливості для російського прориву зі збереженням темпу наступу, навіть якщо російські сили візьмуть Бахмут. Немає підтримуючих осей просування, і захоплення міста обернеться тактичним виграшем, забезпеченим високою ціною: стратегічними витратами боєприпасів та техніки.
Після цього російські позиції виявляться вразливими для української контратаки. Бої за Бахмут підсвічують проблеми, що зберігаються в російській військовій стратегії, а не є їх вирішенням. Цілком можливо, що Суровікіну дозволили відступити з Херсона за умови, що російські сили відновляться для відновлення наступу на Донбас. Отже, він неохоче продовжує виснажливий наступ, зосередивши військові зусилля на створенні багатошарових оборонних ліній, розв’язанні проблем із комплектуванням і відновленні живої сили.
Також звучать побоювання, хоч би якими малоймовірними вони здавалися, що найближчими місяцями може посилитися російська присутність у Білорусі, ставши прелюдією до відновлення боїв на північному фронті. На даному етапі російські сили в Білорусі не виглядають достатніми для проведення великої операції, і будь-яке вторгнення вимагатиме досить значного розгортання, індикатори та попередження про початок якого забезпечать українській стороні час для випередження. Незалежно від того, наскільки малоймовірним є подібний сценарій, Росії буде важко приховати плани поновлення кампанії в Білорусі і, можливо, не менш важко їх виконати. Найтривожнішою найближчим часом видається перспектива того, що російські аерокосмічні сили можуть стати більш ефективними на полі бою.
Незважаючи на різдвяні вихідні з деяких світових столиць сигнали про можливий початок переговорів, але нинішні умови роблять це малоймовірним. Зараз не йдеться про патову ситуацію чи глухий кут, у який зайшла ситуація для обох сторін, і ні Україна, ні Росія не бажають переглядати свої мінімальні військові цілі. На сьогоднішній момент перевага, схоже, на боці України. Припинення вогню цьому етапі значно більшою мірою вигідно Росії.
Попередній досвід підказує, що Москва скористається ним, щоб через кілька місяців заповнити втрачений особовий склад та відновити агресію. Крім того, передчасне припинення бойових дій, швидше за все, призведе лише до продовження війни, оскільки жодна із сторін конфлікту не досягне своїх військових цілей. Це не значить, що переговори на більш пізньому етапі недоцільні чи спроби продумати, чим закінчиться війна, і керувати ескалацією є хибними. Навіть у разі рішучої перемоги України Путін може не визнати поразки та продовжити війну на виснаження.
Україна залишається у відносно вигідному становищі у цій війні, хоча ця перевага не гарантує результатів. Досі перебіг подій був далеко не визначений, але українські військові постійно перевершували очікування, а російські військові недотягували до очікуваних результатів. Все це може змінитись.
Варто зазначити, що до війни в аналітичній спільноті панувала оптимістична упередженість у припущеннях щодо російського бойового потенціалу та песимістична упередженість щодо боєздатності українських військових. Ці упередження, схоже, змінилися на протилежні щодо обох сторін і на те є вагомі причини, проте хід війни в останні місяці диктує необхідність більш збалансованого підходу, щоб не поміняти один набір «сліпих плям» на інший і не піддатися апатії та байдужості.
Важливо відмітити, що військові зусилля України залежать від стійкості зовнішньої військової та економічної підтримки із боку західних країн, зокрема США. Стратегічне поразка Росії у цій війні не рівнозначне перемозі України, це взаємопов’язані, але різні цілі. Збройні сили, обсяг економіки та оборонно-промисловий потенціал західних країн у своїй сукупності далеко перевершують можливості та потенціал Росії. Але потенціал — це лише потенціал, він не призводить до бажаних результатів автоматично, якщо немає політичної волі для подолання матеріальних та політичних обмежень.
Майкл Кофман, Riddle
Розвідка Британії про перестановки в армії РФ: суттєва зміна підходу до війни
