Притягнути до відповідальності російських військових злочинців та покарати їх
Про це заявила голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн. Робота з доказами та даними та скоєння військових злочинів ведеться тим часом не лише слідчими органами України, а й в інших країнах та міжнародних організаціях.
На цю тему кореспондент Радіо Свобода розмовляв з Анею Нейстат – одним із найкращих російськомовних фахівців у галузі юридичної експертизи військових злочинів із досвідом роботи у дюжині гарячих точок у всьому світі. Вона – директор з питань права Фонду за справедливість Клуні , зокрема його гуманітарного проекту через який надається допомога жертвам воєнних конфліктів. Фонд заснований популярним актором Джорджем Клуні та його дружиною, адвокатом-правозахисницею Амаль Аламуддін-Клуні . В останні місяці основний напрямок роботи Нейстат пов’язаний із розслідуванням військових злочинів, скоєних під час російської військової агресії проти України.
– Так, ми справді говоримо про десятки тисяч кримінальних справ, якщо ґрунтуватися на даних прокуратури України. Буквально кілька днів тому я бачила нові дані: загальна кількість справ щодо військових злочинів становить 65 тисяч. Не зовсім зрозуміло, як ця статистика збиралася, ще недавно звучали дані про 34-35 тисяч, проте в будь-якому випадку йдеться про величезні обсяги. Почасти це пов’язано з тим, що на першому етапі війни українські слідчі були не дуже готові до таких справ. Зазвичай подібні злочини розслідуються не окремо, а за допомогою угруповання справ, які можуть бути прив’язані до тих самих підозрюваних або обвинувачених. І тому треба від початку виробляти чітку загальну стратегію. Робити це в той момент, коли в країні триває війна, дуже складно, такого досвіду українська прокуратура теж не має.
Наприклад, щоразу, коли реєструється бомбардування житлового будинку і є загиблі, по кожному зі знайдених тіл відкривається окрема кримінальна справа за статтею, скажімо, "вбивство". Хоча, звичайно, такі справи мають бути згруповані, тоді їхня кількість буде меншою. Наскільки я розумію, українська прокуратура працює над цим. І ми, та інші експерти, які працюють у цій галузі, всіляко підштовхуємо українських колег до більш стратегічного підходу.
Поряд із національними розслідуваннями відкрито справи у Міжнародному кримінальному суді . Там, я думаю, кількість справ буде значно меншою. Зрештою Міжнародний кримінальний суд може притягнути до відповідальності, скажімо, дюжину підозрюваних у скоєнні військових злочинів, бажано високого рангу. Крім того, відкрито кримінальні справи у судочинстві кількох країн (наприклад, у Німеччині, Польщі, Словаччині) за принципом так званої універсальної юрисдикції. Дуже складно дати точну відповідь на ваше запитання, відповідь залежить від того, статистику якої структури ви вивчаєте.
– Це залежить від органу, який здійснює судочинство. Універсальна юрисдикція – це коли та чи інша країна включає до свого кримінального кодексу деякі категорії злочинів, за якими можуть вестись справи, незалежно від того, де вони були скоєні. Тобто не має значення, де знаходиться злочинець чи підозрюваний, постраждалий чи жертва злочину. Далі є безліч нюансів. У деяких країнах потрібна присутність підозрюваного чи обвинуваченого в залі суду, у деяких країнах потрібно, щоб постраждалі були або громадянами, або резидентами цієї країни, або щоб вони мали статус біженців. Поки що ніхто не провів великого дослідження на тему про те, як все це стосовно скоєних під час війни проти України злочинів працює.
Якщо відповідати на ваше запитання, не переходячи в режим двогодинної юридичної лекції, то скажу ось що: у принципі більшість країн керуються Римським статутом Міжнародного кримінального суду, тобто тими категоріями злочинів, які перелічені у цьому документі. У деяких кримінальних кодексах ці категорії розписані більш докладно (це можуть бути вбивства, тортури, незаконне переміщення населення), в деяких вони описані у більш загальній формі, з посиланням на статті Римського статуту.
Далі є інші важливі нюанси. Наприклад, одна з категорій справ, за якими ми працюємо – це кримінальні справи проти російських пропагандистів, голів телеканалів, газет тощо. Є країни, особливо у Східній та Центральній Європі, у правовій системі яких передбачені склади злочинів, що підпадають під принцип універсальної юрисдикції, але не відображені ні у Римському статуті, ні у кримінальних кодексах деяких інших країн. Наприклад, такий злочин, як заклики до розпалювання війни. Це склад злочину, який виник у кримінальних кодексах багатьох країн після Другої світової війни.
Поступово від нього відмовилися у Західній Європі, керуючись міркуваннями свободи слова, але це становище, як і раніше, залишається у кримінальних кодексах центрально- та східноєвропейських країн. Для нас це важливо: доказова база для цього складу злочину є значно простішою, ніж, наприклад, за закликами до геноциду. Довести, що мали місце заклики до геноциду, значно складніше, ніж довести заклики до розпалювання війни. Наприклад, у Словаччині цей злочин є злочином універсальної юрисдикції, тому незалежно від того, де перебувають підозрюваний та постраждалий, така справа може бути порушена. Це те, над чим ми, зокрема, працюємо.
– Поки, як на мене, чітких юридичних підстав так стверджувати немає. Безперечно, є сигнали; я не виключаю, що зрештою, коли ми зможемо провести повний аналіз всього того, що відбувається, з’являться вагоміші підстави. Поки що у багатьох районах України складно чи неможливо вести роботу зі збирання доказів скоєння військових злочинів. Наприклад, у Маріуполі все, що ми знаємо, – інформація з відкритих джерел, від свідків, але у нас не було можливості працювати на місці подій. Тому я не знаю, чи може бути підведено те, що відбувалося у Маріуполі, під звинуваченнями у геноциді.
Виникає і професійне юридичне питання, наскільки це потрібно. Зрозуміло, що з політичного погляду важливо називати речі своїми іменами. Але з точки зору практичної, притягнути винних до відповідальності за звинуваченнями у скоєнні злочинів проти людяності значно простіше, оскільки довести наявність намірів вчинити геноцид (а це необхідно для цього складу злочину) завжди було складно. Ви вірно сказали: історично таких прикладів дуже мало. Я не впевнена, що юридично те, що відбувається в Україні, можна буде підвести під статтю про вчинення геноциду.
– Безперечно. Принцип “відповідальності командування” – це те, що ми використовуємо у всіх наших справах, те, що, безумовно, використовуватиме і Міжнародний кримінальний суд, і це є вкрай важливим. Українська прокуратура здебільшого працює з тим, що є: вони затримали безліч російських військовослужбовців, які причетні до скоєння військових злочинів, перші справи вже передано до судів, і вже винесено перші вироки. Але там все обмежується виконавцями, як правило, невисокого рангу. А щодо спільного завдання, то воно полягатиме в тому, щоб притягати до відповідальності командирів різних рівнів.
У деяких ситуаціях ці командири повинні притягуватися до відповідальності безпосередньо: наприклад, якщо розглядається справа про обстріл з підводних човнів, зрозуміло, що рішення відкрити вогонь не приймається на рівні командира підводного човна, але як мінімум на рівні командира підрозділу підводного флоту або на рівні адмірала флоту . Але є інші справи (скажімо, справи про зґвалтування), де, швидше за все (говорю, принаймні, з досвіду тих справ, які ми ведемо), не було наказу командування навіть на середньому рівні, не кажучи вже про найвищий. Проте і в таких справах ми намагаємося дивитися не лише на виконавців, але як мінімум і на тих командирів, які відповідали за операцію у конкретному регіоні, у конкретному селі, у конкретній частині. Для нас важливо розширити рамки розслідування для того, щоб мати можливість притягнути до відповідальності вище командування.
– Безперечно, такі розслідування також ведуться. Відповідно до міжнародного гуманітарного права, яким керуються і національні прокуратури, і Міжнародний суд, до відповідальності можуть і повинні бути притягнуті будь-які військовослужбовці будь-якої з воюючих сторін, які причетні до військових злочинів. У юридичній практиці не прийнято порівнювати масштаби злочинів, що скоюються з того й іншого боку, але поки що ми стикалися з дуже невеликою кількістю злочинів, в яких звинувачують українських військовослужбовців. Це абсолютно не означає, що їх немає, кожен випадок, безумовно, має бути розслідуваний. Але загалом, звичайно, переважна частина злочинів, які ми фіксуємо, скоєно російськими військовослужбовцями.
Міжнародне гуманітарне право, безумовно, передбачає обов’язки та відповідальність усіх сторін будь-якого військового конфлікту. З цього погляду злочини, вчинені українськими військовослужбовцями та дії українських військовослужбовців, які можуть бути розцінені як неправомірні, підпадають під цю категорію. Але якщо ми говоримо про злочин агресії, про загальне порушення права на життя, то вся ситуація може бути розглянута в дещо іншому, більш глобальному контексті.
Той факт, що Росія є агресором, те, що Росія порушує право на життя великих груп населення, та обставина, що внаслідок незаконних дій Росії загинуло безліч людей, – це створює зовсім інший правовий контекст. Я знаю, що кілька організацій, які займаються розслідуванням військових злочинів, дивляться у цьому напрямі, і ми зокрема теж дивимося. Але це буде досить новим підходом.
– Російська прокуратура, так само як українська, має незалежне право розслідувати злочини, скоєні проти громадян своєї країни, у цій ситуації – Російської Федерації. Можна буде критикувати цей суд за різними параметрами, але в принципі жодних причин, чому ця справа не повинна розглядатися і доводитися до суду, немає. Щодо процесу у Словаччині, то це в принципі теж буде своєрідною внутрішньою справою Словаччини.
Осібно стоїть юрисдикція Міжнародного кримінального суду, власне, тому він і був створений: цей суд як би над усіма країнами, він виключає вплив інтересів окремої країни на відкриття справи і тим більше на результат процесу. Цей суд також має свої обмеження, але в цілому можна говорити, що винесені ним вироки сприйматимуться як міжнародний консенсус щодо засудження тих чи інших злочинців, адже різні країни передали Міжнародному кримінальному суду таку компетенцію.
– Ще років 20 тому були ініціативи запровадити подібні курси до російської армії. Я знаю, що подібні семінари, тренінги колись проводились. Загалом я недостатньо добре знайома з російськими військовими програмами, але певний момент їх зміст, безумовно, стане суттєвою частиною тих досьє, з якими ми працюватимемо в судах. Цей момент дуже важливий. Але загалом мені здається, що ви маєте рацію: на рівні рядових, та й командирів, принаймні молодшої та середньої ланки, уявлення про основи міжнародного гуманітарного права найбагатше, якщо воно взагалі є. Обмовлюся: звичайно, багато залежить від того, які злочини ми обговорюємо.
Ну от ми працюємо по цілій низці випадків позасудових страт, тут має працювати здоровий глузд. Навіть якщо солдати не знають точно, що написано в Женевських конвенціях, то у них має працювати розуміння того, що розстрілювати в упор беззбройну невійськову людину із зав’язаними руками не дозволено жодними законами, жодними звичаями війни. Мені здається, що про це більшість військових повинні мати уявлення. Не можна ґвалтувати жінок, не можна займатися мародерством – такі речі, на мою думку, абсолютно очевидні.
Я думаю, безумовно, виникне питання про те, наскільки російське керівництво подбало про те, щоб якось повідомити командирів, наприклад, про те, які кроки вони мають зробити перед тим, як запустити ракету. Існує великий масив аналітичної літератури, судових прецедентів, коли командири, дії яких призвели до жертв серед цивільного населення, були виправдані, оскільки в суді доведено, що з погляду військової потреби та гуманітарного права вони зробили все, що вимагалося. Мені здається, що в ситуації з Росією це зовсім не так.
Щодо українців, то загалом ми бачимо значно більший ступінь розуміння законів міжнародного гуманітарного права. В Україні проводилося безліч програм із правового лікнепу – і в армії, і в поліції, і в інших державних органах. Загалом, на мою думку, українці значно краще обізнані, що, однак, не означає, що злочини з їхнього боку не можуть відбуватися. Але загалом спірні питання виникають. Ну от, наприклад, військові займають позиції у шкільному будинку, перетворюючи їх у легітимну мету з погляду міжнародного гуманітарного права.
Використання установ цивільного призначення для військових цілей буде порушенням міжнародного гуманітарного права, якщо говорити за буквою закону, так само як розташування знарядь, пускових установок, систем ППО у густонаселених кварталах. Але, з іншого боку, важливо оцінювати контекст того, що відбувається: у той момент, наприклад, чи були у цих військових якісь варіанти для захисту території, крім варіанта, який не цілком відповідає міжнародному гуманітарному праву? Зовсім не розглядати цей контекст з огляду на те, чому почалася війна, як розвивається цей конфлікт, мені здається, недалекоглядно.
- Безперечно, так. Розумієте, з одного боку, здається, що в ході цієї війни юридично проводити розслідування просто. Коли я порівнюю нашу роботу в Україні з тим, як ми працювали в Сирії, чи в Чечні, чи в Ємені, то ось що виходить: так, у нас часто є повний доступ до обставин скоєння злочинів; нам допомагає те, що у часто російські підрозділи відступали поспіхом, залишили дуже багато документації та інших матеріальних доказів; у нас колосальна кількість інформації, яка доступна онлайн є супутникова зйомка.
З іншого боку, я чудово пам’ятаю свої відчуття, коли я вперше приїхала в Україну через кілька місяців після початку війни: дуже серйозною виявилася різниця між тим, як уявляла ситуацію преса, і тим, що ми бачимо “на землі”. Вчиняються жахливі злочини, але за кожним фактом потрібно розбиратися детально. Коли журналісти публікують картинку розбомбленої будівлі та пишуть під нею "Військові злочини російської армії", зрозуміло, що для середньостатистичного обивателя це так і виглядає: ракета потрапила до житлового будинку, про що тут взагалі говорити?
Але якщо розслідувати з погляду і фактів, і міжнародного гуманітарного права, то часто виявляється значно складніше. Я можу вам навести приклади, коли справи, які нам здавалися абсолютно очевидними після того, як ми прочитали про них у пресі або навіть у доповідях інших організацій, були в результаті виключені з переліку випадків, за якими ми продовжуємо працювати, адже ми розглядаємо ситуацію з правової, а чи не з емоційної, ні з морально-етичної, ні з політичної точки зору.
- На даний момент говорити про це ні з ким. Але мені здається, що приклади, які ви навели, важливі. Тому що ситуація змінюється, і в принципі я зовсім не виключаю, що через два роки чи через п’ять років ситуація в Росії кардинально зміниться, особливо у разі військової поразки, яка, на мою думку, зовсім не виключена. Ці зміни можуть призвести до процесів, які зараз здаються нам абсолютно неможливими, як це вже траплялося в багатьох країнах.
По-перше, і в Росії може бути створений подібний трибунал – це, звичайно, було б, як на мене, історично дуже значуще. Можливо, що й Росія, якщо ситуація зміниться, передаватиме “своїх” обвинувачених і злочинців судам, чи то Міжнародному кримінальному суду, чи іншим судам. Саме тому нам здається настільки важливим, щоб зараз у всьому світі відкривалося якнайбільше справ щодо військових злочинів. Якщо їх не буде, то відкривати заднім числом буде дуже складно, а якщо вони будуть, то це, як мінімум, призведе до видачі міжнародних ордерів на арешт обвинувачених. Все це буде, безумовно, частиною процесу усвідомлення, покаяння і всього того, без чого, мені здається, майбутнє Росії уявити собі дуже складно.
– Якщо говорити про те, як довго триватимуть процеси, безперечно, це десятиліття. Для мене важливо, коли вони розпочнуться. В Україні, як ви сказали, вони вже розпочалися. Я дуже сподіваюся, що перші міжнародні ордери на арешт (тобто визнання того, що зібраний масив доказів достатній для принаймні потенційних звинувачень) буде виписано незабаром. Важливість нашої роботи полягає і в тому, щоб про неї довкола знали, а також і потенційні злочинці. З одного боку, важлива преса, журналісти, тож я вдячна вам за можливість дати це інтерв’ю.
Але що буде реально сильним сигналом для командирів та солдатів – це коли відбудуться перші гучні вироки, коли будуть видані перші ордери на арешт високопоставлених військових. Я розумію, що це звучить ідеалістично, але знаю, як це працювало, коли було створено Міжнародний кримінальний суд. Я саме тоді працювала в Чечні, і я пам’ятаю, як слово Гаага раптом стало щось означати для бойовиків і російських військовослужбовців. Вони, звичайно, не розуміли всіх деталей, але раптом виникло відчуття, що не все дозволено, що є суд, до суду якого вони можуть бути залучені. Деталі не такі важливі, важливий меседж, важливе розуміння того, що не існує безкарності. Це неминуче впливає поведінка воюючих сторін.
- З усього, що мені відомо на сьогоднішній день, я роблю такий висновок: саме в цьому його мета. Це те, чого не можуть зробити окремі країни, національні прокуратури, бо в їхніх випадках застосовуватиметься принцип дипломатичного імунітету. Політичний контекст, звичайно ж, завжди є, але мені здається, що для України він поки що складається найсприятливішим чином і найнесприятливішим чином складається для Росії. Звісно, ми дивимося на це з недіждою. Але ви маєте рацію: була величезна кількість ситуацій, де ясні та точні дії міжнародної спільноти були б абсолютно необхідні, але не були здійснені з огляду на політичний контекст, чи то блокування рішень Ради безпеки, як це було при спробі передачі сирійського досьє до Міжнародного кримінального суду.
Можна згадати ситуацію у Шрі-Ланці, де до сьогодні мені не дуже зрозуміло, які сили політично так зіграли, що правосуддя не було здійснено. Однак, якщо говорити конкретно про Україну, то поки що, як на мене, всі карти в руках постраждалих. Я багато спілкуюся з європейськими прокурорами, з юристами Міжнародного кримінального суду, з європейськими політиками: всі бачать необхідність у святкуванні справедливості, притягненні винних до відповідальності.
– Загалом, звичайно, вирок щодо MH-17 – це важливо. Головне, як мені здається, навіть не лише в тому, що це створює прецедент – справи дуже різні, скажімо, справа щодо зґвалтувань у Бучі буде зовсім іншою, прямо такий прецедент використовувати не можна. Але в принципі щоразу, коли черговий національний суд за універсальною юрисдикцією чи ні виносить такий вирок, для мене це означає ще один крок до закриття вікна безкарності, в якому Росія існувала останні 20 років. Те, що відбувається зараз в Україні, для мене безпосередньо пов’язане не лише з тим, що відбувалося в цій країні у 2014 році, а й з тим, що відбувалося у Чечні, Грузії, Сирії.
Коли мене запитують, чому Росія це робить, то одна з відповідей: бо може, бо робила, і нічого за це нікому не було. І для мене подібний вирок – знак того, що безкарність не буде абсолютною. У мене немає жодних ілюзій щодо того, що кожна людина, яка вчинила злочин в Україні, буде притягнута до відповідальності – такого, на жаль, не станеться. Але загалом кожен такий вирок – це крок уперед, до створення в майбутньому світу, в якому військові злочинці, де б вони не були і ким би вони не були, не зможуть уникнути відповідальності, – сказала в інтерв’ю Радіо Свобода експерт з міжнародного гуманітарного. праву Аня Нейстат.
За дев’ять місяців повномасштабної військової агресії Росії проти України зафіксовано численні випадки порушень міжнародного гуманітарного права. Звіти ООН, ОБСЄ, різних правозахитних організацій дозволяють зробити висновок про те (у термінологі Міжнародного кримінального суду, “дають розумні підстави припускати”), що насильницькі дії російських військових щодо України утворюють систему, що відповідає кваліфікації військових злочинів.
У зв’язку з цим часто згадують убивства цивільних осіб у тимчасово окупованих Росією районах України (зокрема, Буча, Ірпінь, Гостомель); обстріли житлових кварталів, у тому числі із застосуванням зброї невиборчої дії (касетних боєприпасів); бомбардування цивільних об’єктів (у тому числі лікарня та будівля театру у Маріуполі, торгових центрів у Києві та Кременчуці, вокзалу у Краматорську); розстріли, тортури та негуманне поводження з військовополоненими; викрадення, тортури, насильницьке переміщення цивільних осіб на захоплених територіях; знищення або пошкодження історичних та культурно значимих об’єктів; викрадення чиновників та цивільних активістів; сексуальні злочини та мародерство. Окремі злочини, розслідування яких, як правило, провадить влада України, вчинялися українськими військовими.
Розвідка Британії про перестановки в армії РФ: суттєва зміна підходу до війни
