Усе вирішить артилерія — і вирішить на користь України
Зараз його слова ще більше справедливі: артилерія завдає противнику 85% втрат! Тоді як у довоєнних нормативних документах вважалося, що ця частка становить 60–70%, зазначає видання ZN.ua.
Річ переважно в меншому, ніж очікувалося, внеску авіації. ЗС РФ так і не зуміли, попри неодноразові хвалькуваті реляції, знищити українські ВПС і ППО, тому російська авіація, зазнавши тяжких втрат, нездатна зробити помітний внесок у бойові дії, ну а українські ВПС просто нечисленні.
Танкові ж війська Росії, зіткнувшись із масованим застосуванням джавелінів та інших ефективних протитанкових засобів, а також внаслідок вкрай поганого керування й використання зазнали просто жахливих втрат (понад три тисячі машин, за даними Генштабу ЗСУ), і жалюгідні їх рештки тепер використовуються з закритих позицій, тобто як артилерія.
Причому це двічі вимушений крок, і другою причиною стало те, що означає воістину стратегічний перелом у війні, а саме: якщо для танкових гармат снаряди ще є, то російська артилерія відчуває дедалі гостріший снарядний голод. Якщо в липні вона за добу робила до 60 тисяч пострілів (у 15–20 разів більше, ніж українська артилерія), вогневим валом зносячи все перед собою, що й забезпечувало просування російських військ, то вже у вересні продзвеніли тривожні дзвіночки, і невдовзі довелося вивозити десятки тисяч тонн снарядів із Білорусі.
Для підтримання військових штанів їх вистачило всього на місяців два, але з початку грудня зачастили повідомлення про гостру нестачу снарядів у ЗС РФ. Ну а зараз цей дефіцит очевидний, і військова промисловість не в змозі його надолужити.
До снарядного голоду призвело використання РСЗВ (реактивних систем залпового вогню) HIMARS для знищення складів боєприпасів, що не тільки значно зменшило наявні запаси, а й дуже ускладнило логістику поставок. Тепер снаряди треба підвозити з тилових складів, розміщених на великих відстанях від лінії фронту.
Тоді як США у грудні зробили Україні неоціненний подарунок — знайшли 100 тисяч танкових снарядів і ще десятки тисяч артилерійських радянських калібрів. У січні Захід знову понишпорив по світових засіках і забезпечив продовження поставок цих калібрів. До того ж у грудні Україна розпочала власний випуск 122-мм і 152-мм снарядів. Усе це дозволило посилити контрбатарейну боротьбу.
Тому тактика вогневого валу залишилася в минулому, і на зміну їй прийшла тактика людських хвиль: за давньою російською традицією, позиції противника завалюють тілами солдатів. Із цієї причини Росія й зазнає поразок. Бо перевага в артилерії перейшла до України, і тепер вона робить до шести тисяч пострілів на день. Це не більше, ніж у противника, але точніше й ефективніше.
Позначаються на порядок кращий зв’язок та набагато сучасніші системи виявлення цілей (супутникові дані, відмінна радіорозвідка, масове і вміле використання дронів) та керування вогнем. На планшетах (певна річ, електронних) командирів розрахунків показані в реальному часі всі цілі, зазначені всі параметри стрільби, і розроблена українцями програма підказує, якими гарматами їх краще уразити, що дозволяє розосередити вогневі позиції на пристойній площі, різко знижуючи ефективність контрбатарейного вогню у відповідь.
Повторюю: забезпечення снарядами радянських калібрів надзвичайно важливе, оскільки, попри поставку Заходом кількох сотень відмінних 155-мм причіпних гаубиць і понад сотню потужних САУ, основне навантаження боїв усе ще лягає на радянські системи, — благо що ЗСУ під час весняних і осінніх контрнаступів зуміли захопити багато трофейних гармат (чи не пару сотень — у Вікіпедії є відповідна інформація). Так, під Лиманом, і особливо на станції Куп’янськ-Вузловий, затрофеїли багаті склади та ешелони з боєприпасами, але ця війна надзвичайно ненажерлива, в артилерійському плані, і все вже з’їла.
До того ж західні артсистеми виявилися складними та ніжними, навіть знамениті американські гаубиці «три сокири» — надійні, за західними стандартами, робочі конячки війни, не кажучи вже про французькі САУ «Цезар». Вони не витримують надзвичайно високої інтенсивності вогню, якої потребує ця війна, і вже до третини їх довелося відіслати на ремонт, для чого в Польщі та Словаччини відкрито спеціальні рембази-майстерні. Втім, це вже технічні деталі, що успішно вирішуються. Зазначу, до речі, що Захід має бути дуже вдячний Україні за неоціненну можливість випробувати свою бойову техніку в реальній великій війні та за її рекламу, не зазнаючи при цьому втрат в особовому складі.
Загалом, можна сказати, що Україна перемагає в головній складовій нинішньої війни, і її перевага лише наростатиме. Головком Валерій Залужний недарма вважає першочерговою поставку Заходом 500 гаубиць. І їх поставлять, у цьому вже немає сумнівів. Росія може затримати свою поразку тільки одним способом: кидаючи у вогонь війни нові десятки й сотні тисяч тих, кого недарма називають гарматним м’ясом. Це дуже точна назва.
Допомога Заходу
Без неї Україна не вистояла б. Так, завдяки високому бойовому духові та доблесті збройних сил, як і кращій підготовці військ, вона зуміла майстерно скористатися волаючими прорахунками російського командування та політичного керівництва, а також жахливим непрофесіоналізмом і загальною неготовністю ЗС РФ до війни, блискуче вигравши перший її етап.
Від окупантів було визволено території Київської, Чернігівської, Сумської та більшої частини Харківської областей. Але з кінця квітня й до середини серпня ЗСУ з труднощами стримували натиск інтервентів, — ті значно перевершували їх в інтенсивності артилерійського вогню й повільно витісняли з позицій, стираючи при цьому з лиця землі цілі великі міста: Маріуполь, Сєвєродонецьк, Лисичанськ. Наприклад, будинок моєї маріупольської кузини єдиний у кварталі вцілів, хоч і побитий осколками, навколо самі руїни. Він стоїть навпроти «Азовсталі». Сама кузина з сім’єю доньки в березні дивом пробилася в Німеччину — через Крим, Росію, Латвію, Литву та Польщу. В домашніх тапочках, — на збори дали 40 хвилин. Між іншим, це міста з переважно російськомовним населенням...
Ситуація почала змінюватися з появою на фронті західних артсистем, і кожен новий військовий злочин росіян приводить до збільшення цієї допомоги. Днями агентство Bloomberg склало список зброї, яку Україна отримала від союзників із початку повномасштабної війни або має отримати незабаром. Bloomberg посилається на дані нідерландського сайту оборонної аналітики та дослідження військових дій Oryx. Агентство уточнює, що ці дані — приблизні. Вони можуть включати обіцяну, але не поставлену зброю. Виділимо артилерію, хоч і танки слід би врахувати, тим більше що в позиційній війні, яка йде зараз, вони відіграють роль САУ.
Усього Польща, Чехія, Словенія та інші країни поставили 410 танків радянських часів. Ніби багато. Але війна є війна, це справа двосічна, ЗСУ теж зазнають втрат у танках, і експерти оцінюють їх у 20–30 машин на місяць. Бойові ж дії тривають уже багато місяців, тож висновки робіть самі. Так, Велика Британія пообіцяла відправити Україні танки Challenger 2, Польща хоче надати роту танків Leopard 2 — проте тільки якщо інші союзники по НАТО візьмуть на себе аналогічні зобов’язання. Але у США й Німеччині тривають дискусії про те, чи можуть вони відправити бойові танки.
Так, Франція оголосила, що передасть невизначену кількість колісних танків AMX-10RC; так, США й Німеччина обіцяють надати 50 і 40 чудових бойових машин Bradley і Marder, але загалом зрозуміло, що поставки більш-менш серйозної кількості серйозних машин — справа не швидка. До того ж «Леопардів», які для України з багатьох причин бажаніші за американські «Абрамси», в самій Німеччині дуже мало (див. огляд В.Лебедєва). Хіба що Росія влаштує чергове моторошне звірство і підштовхне Захід до найрішучіших кроків.
Тож, резюмуючи, можна сказати, що результат війни вирішить артилерія. Союзники поставили 300 буксованих гаубиць, із них понад 210 — 155-мм гаубиць M777 (ті самі «три сокири») і 72 — 105-мм гаубиці зі США; загалом поставлять понад 400 одиниць самохідної артилерії, з яких 180 — на замовлення (з літа на фронті понад 20 155-мм гаубиць із Великої Британії, по 18 — із Польщі, Німеччини, США та інших країн). Свіжа інформація: Пентагон умовив Ізраїль передати Україні 300 тисяч 155-мм снарядів. Близько половини їх уже відправлено за призначенням.
І ще свіжіша новина, яка і вселяє великий оптимізм у контексті нашого огляду: США в наступному пакеті військової допомоги, найбільшому, як пише CNN, обіцяють поставити Україні мільйон 152-мм снарядів із ізраїльських складів. Це дозволить значно підвищити інтенсивність вогню саме під час назріваючого рішучого зіткнення. Цілком можливі й інші приємні новини з п’ятничної наради Контактної групи з оборони України в Рамштайні.
Далі: РСЗВ — 95 одиниць, у тому числі 38 систем HIMARS і понад 40 122-мм реактивних систем залпового вогню радянських часів із Польщі та Чехії.
Так, усе вирішить артилерія — і вирішить на користь України. Зрозуміло, що війна буде, вочевидь, тривалою і, безперечно, тяжкою, — росіяни не здаються, але результат її визначений. Для України це питання виживання нації, ну а Захід нарешті прокинувся, жахнувся своєї благодушності та необачності, перестав жувати соплі Меркель (цей вислів зараз дедалі популярніший у Німеччині) і цього разу має намір довести до кінця давно назрілу й перезрілу справу — головну справу цивілізації.
Юрій Кирпичов, публіцист та автор військово-морських студій; опубліковано у виданні ZN.ua
Розвідка Британії про перестановки в армії РФ: суттєва зміна підходу до війни
