Масштаб пограбування російськими загарбниками українських музеїв є найбільшим із часів Другої світової війни
Українська влада каже, що російські війська пограбували або пошкодили понад 30 музеїв. З цих окупованих міст поки що звільнено лише Херсон. Будівля Херсонського краєзнавчого музею після втечі російської армії з міста видається цілою, але всередині — розруха. Від експонатів залишилися одні вітрини.
"У нас була дуже цінна та рідкісна срібна позолота, також церковні оклади. Уся колекція нумізматики була вкрадена, цілі колекції нагород, зброї. Все вивезли у невідомому напрямку", – розповідає тимчасовий директор Херсонського краєзнавчого музею Ольга Гончарова.
Своїх домагань на скіфське золото Росія й раніше не приховувала. Так, Москва кілька років намагалася відсудити у Києва колекцію кримських музеїв, яку до анексії півострова у 2014 році вивезли на виставку до Амстердаму. Нідерланди, звісно, вирішили на користь України. А ось із херсонського музею скіфське золото просто викрали.
Херсон був першим великим містом, яке захопила російська армія на початку повномасштабного вторгнення. ЗСУ звільнили його одинадцятого листопада. А незадовго до того російські військові методично грабували місцевий Художній музей. Як зазначає New York Times, розграбування музею в Херсоні було схоже на військову операцію. 31 жовтня центр міста раптово перекрили. Будівлю музею оточили десятки російських окупантів. Під’їхало п’ять вантажних машин. Протягом наступних чотирьох днів вони вивезли тисячі картин, квапливо загорнутих у простирадла.
Херсонський художній музей був одним із найзначніших на півдні України. Від його колекції залишилося лише 20%, як кажуть співробітники. Порожні сховища, стелажі та рами – ось що тепер показують відвідувачам.
Співробітники прокуратури називають страшну цифру по Херсону – вкрадено п’ятнадцять тисяч мистецьких творів та унікальних артефактів. Викрали не тільки картини, а й ікони, монети, намиста, навіть бронзові статуї з парків познімали. Не можна не згадати, як із помпою вивезли зі Свято-Катерининського храму кістки одного із засновників Херсона – князя Потьомкіна. Про це написали усі російські ЗМІ.
Російська влада не приховує, куди вивезли картини з Херсона. Частина знаходиться в Центральному музеї Тавриди в анексованому Сімферополі. Працівники музею у Херсоні впізнали свої полотна на фотографіях у соцмережах. Наприклад, картину "Робітник" Лазаря Штірмера. Художник майже все життя прожив у Херсоні. Або роботу Лариси Мандрикової, сучасної художниці з Миколаєва. Картина "Чорна трава". З циклу "Брати наші менші". Теж вкрадена.
Існують міжнародні договори, які забороняють пограбування творів мистецтва. Наприклад, Конвенція 1954 року про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту. Її підписали і Україна і Росія.
Масштаб пограбування газета New York Times, за оцінками міжнародних експертів, називає найбільшим із часів Другої світової війни. Українці зараз співпрацюють із міжнародними мистецькими організаціями, такими як The Art Loss Register, щоб відстежити вкрадені твори та потім повернути їх додому.
Про це каже й гендиректор "Національного музею історії України у Другій світовій війні", кандидат історичних наук Юрій Савчук, відповідаючи на питання журналістів телеканалу "Настоящее время".
– Чи є у вас дані, скільки вивезено та що саме вивезено?
– Я хотів би назвати кілька загальних цифр і серед них згадати, що на сьогоднішній день, згідно з сайтом міністерства культури та інформаційної політики, пограбовано 63 музеї, 305 релігійних споруд, 565 старовинних будинків. І загалом це понад 1180 об’єктів. Звісно, це жахлива цифра. Ми згадуємо про останні пограбування Херсона. Я хотів би згадати про найперший: про музей в Іванкові, невелике містечко на півночі України, на Київщині, і згадати ту жахливу резонансну історію, коли ми побачили кадри музею, що горить.
У нашому музеї відкрито виставку "Україна. Розп’яття". І один із блоків цієї експозиції присвячений саме втраті української культурної спадщини. І ми експонуємо кістяки, каркас оригінальних профілів, які ми вирізали в Іванківському музеї, які демонструють весь цей жах, масштаби трагедії, коли від українських музеїв залишаються лише рештки стін. І ми можемо собі лише уявити реальні втрати. Я думаю, що вони навіть вищі, ніж назвали New York Times та міжнародні експерти.
– І окупований Маріуполь тут теж стоїть особняком. Наприклад, вивезено картини Айвазовського, Куїнджі. Зрозуміло, що вторгнення до міста відбувалося дуже швидко. Але як ви оцінюєте дії місцевих чиновників від культури, які відразу ж не вивезли цінності?
– Давайте оцінювати ситуацію не з погляду сьогодення, а з тих реальних умов, які були рік тому. Підготувати колекції до евакуації дуже складно, важко. У багатьох випадках музейники стоять перед вибором: покластися на волю випадку, коли тією чи іншою мірою ці експонати захищені та залишаються в будинках, або можлива також їхня втрата під час транспортування у дуже складних умовах. На превеликий жаль, говорити про однозначність дій у цих умовах дуже складно.
– Ви маєте на увазі з юридичної точки зору, що вивезення культурних цінностей можливе лише з дозволу мінкульту?
– Ні, я говорю про інші обставини. Навіть на прикладі нашого музею: у нас, мабуть, був єдиний музей, у якому війну зустріла міжнародна виставка рідкісних артефактів початку ХХ століття, які розповідали про відродження української армії під час визвольних боїв початку ХХ століття.
То були унікальні предмети, зібрані з усього світу. І я пам’ятаю цю ситуацію, як ми її вивозили на другий день. І, доїхавши до станції метро Берестейська, вже військові вказали, що на Житомирській трасі у західному напрямку вже є контакт.
Контакт означає, що була реальна загроза транспортування. І особисто мені довелося змінити маршрут: їхати на південь та об’їзними шляхами намагатися вивозити це у забитих дорогах. І ми говоримо про евакуацію виставки, яку можна було перевезти одним автомобілем. Коли ми говоримо про релокацію музеїв, це зовсім інше і складне питання.
- Чи можна повернути те, що було вкрадено? І як це можна зробити?
- Звичайно. У цьому випадку в мене набагато більше оптимізму. І я хотів би підкреслити як колишній голова державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон, що ми маємо на сьогодні необхідні юридичні важелі для того, щоб вимагати не лише відшкодування втрат, а й самих артефактів та предметів. Є міжнародне право, є відповідні конвенції. І в цьому випадку я думаю, що в перспективі ми маємо дуже багато шансів повернути свої предмети.
Більше того, я вам скажу, що до сьогодні відбувається реституція предметів, вивезених або вкрадених під час Другої світової війни. Ось уже кілька десятиліть, близько 80 років як були нацистами вчинені ці злочини, але в цьому питанні немає терміну давності. І всі цивілізовані культурні нації та держави беруть участь у цьому процесі. І що там говорити про сьогоднішні грабежі, про сьогоднішні злочини. Багато що, принаймні, з того, що було вивезено та вціліло у вогні та під час бойових дій, воно буде повернуто нашій країні та нашим музеям.
– А чи є приклад, хто превентивно встиг евакуювати музей чи частину експозицій?
– Евакуація відбувалася в одному вагоні за допомогою та організації міністерства культури та інформаційної політики, така евакуація найбільша, наскільки я взагалі можу собі пригадати та уявити, вона відбулася. Але я не хочу називати більш конкретні цифри та місця збереження наших культурних цінностей. Але загалом я можу сказати, що всі чи багато центральних та київських музеїв за допомогою міністерства культури зуміли здійснити евакуацію ще на початку березня
Ольга Бешлей, Ігор Севрюгін; опубліковано у виданні "Настоящее время"
Розвідка Британії про перестановки в армії РФ: суттєва зміна підходу до війни
