Чому українці, які виїхали до Європи, ходять до російських церков
Проте все назване не заважає українцям, які тікають від війни з Росією до країн Європи, ходити до московських церков у Відні, Мюнхені, Парижі чи Мадриді. У виданні ТЕКСТИ з’ясовували, як влаштовано мережу російських церков закордоном, чи всі російські парафії слід автоматично вважати представництвами ФСБ, а також чому українцям варто шукати альтернативи навіть “опозиційним” росхрамам. Також журналісти видання поспілкувалися про це з о. Кирилом Говоруном, професором Університетського коледжу Стокгольма
Скільки є російських церков?
Російська православна церква (РПЦ) є однією з 16 помісних православних церков, які разом об’єднують понад 300 млн вірян. Головою РПЦ є патріарх Кіріл. Окрім митрополій і єпархій на території самої Росії, РПЦ також є керівною для зарубіжних екзархатів (об’єднані за континентальним принципом зарубіжні єпархії, приміром Патріарший екзархат Західної Європи), самоврядних церков (УПЦ МП, православні церкви Латвії, Естонії, Молдови), окремих парафій у Данії, Швеції, Норвегії.
Де юре частиною РПЦ є Російська православна церква за кордоном (РПЦЗ) відома також як “Російська зарубіжна / закордонна церква”. Це “нащадок” російської “царської” церкви, яка відокремилася після Жовтневої революції й не погодилася співпрацювати з більшовиками. У середині 2000-х під контролем Володимира Путіна РПЦЗ “повернули в лоно” РПЦ, щоб просувати тему “єднання русского мира”. Зараз вона перебуває в підпорядкуванні Кіріла на правах автономної самоврядної церкви. Проте вважає себе більш “канонічною”, “правильною” церквою.
До того ж є ще одне європейське церковне утворення — Архієпископія православних церков руської традиції в Західній Європі. Це частина церков у Франції, Великобританії, Італії, Бенілюксі, Скандинавії, Німеччині, які до 2018 року підпорядковувалися Константинопольському патріархату. У 2018-му останній вирішив ліквідувати екзархат (який об’єднував всі російські церкви цієї структури в різних країнах) і зобов’язав церкви в кожній країні перейти до місцевої митрополії Вселенського Патріарха. Частина церковників на знак протесту перейшла під Московський патріархат РПЦ. А частина розійшлася по інших православних церквах. Детальніше скандал описано тут.
Графіка: Надя Кельм
Відтак за кордоном типовою є ситуація, коли в одній і тій самій громаді працюють російські церкви з різних структур. До того ж у цьому самому місті також можуть працювати православні храми інших помісних церков: грузинська, румунська, сербська, болгарська тощо.
Окрім управління власними “володіннями”, РПЦ регулярно намагається втручатися в справи Болгарської, Сербської, Польської, Румунської церков, церкви Чеських і Словацьких земель, які не перебувають у прямому підпорядкуванні Москви.
Опоненти й прихильники Москви
Відношення різних церков до Московського патріарха та його керівництва Руською церквою в європейських парафіях неодноріде.
Приміром, попри формальне підпорядкування Москві, РПЦЗ почувається більш “канонічно правильною” церквою. Нинішнього керівника РПЦ Кіріла тут вважають “надто ліберальним” через його відносно дипломатичне ставлення до інших християнських конфесій, зокрема до католиків, кажуть експерти.
Натомість РПЦЗ вважає себе більш консервативною. Коли Путін ініціював об’єднання, багато в чому воно відбувалося під тиском: стара “білоемігрантська” паства вже давно не зростала, тому РПЦЗ була на межі зникнення. І об’єднання з “чекістською” РПЦ стало вимушеним кроком, каже ТЕКСТАМ релігієзнавиця, завідувачка Відділу філософії та історії релігії Інституту філософії Людмила Филипович.
Лінію “канонічності” РПЦЗ передусім транслює найавторитетніший у цій церкві ієрарх — митрополит Берлінський і Німецький Марк. Він товаришує з головою УПЦ МП Онуфрієм, який також більше схильний до консервативних практик православ’я. “Вони багато в чому відкидають сучасний світ і вважають прогрес гріховним, що дуже відрізняє їх від Кіріла, який не відкидає сучасний світ загалом, але критикує його за однополярність і просуває ідею права Росії на самобутність, свої цінності та сферу впливу”, — каже Дмитро Горевой, директор ГО “Центр релігійної безпеки”.
Митрополіт Берлінський Марк
Марк певний час був так критично налаштованим до Кіріла, що забороняв своїм підлеглим співслужити зі священниками з Архієпископії, які перейшли з-під Константинополя під Москву у 2018 році. Саму ж Архієпископію він називав “цілком несерйозною, що порушує канони на кожному кроці”.
Відтак цілком логічною видається підтримка УПЦ МП з боку РПЦЗ зараз, коли Онуфрій намагається начебто “відмежуватися” від Москви, оголосивши про свою незалежність (про справжність цих намірів варто говорити окремо поза рамками цього тексту, тим паче, що вони незрозумілі навіть священникам усередині самої УПЦ МП, а обшуки СБУ лише доводять їхню сумнівність). РПЦЗ також відмовилася від спілкування з Константинополем через надання ПЦУ Томоса.
Лояльніші храми РПЦ у “прямому підпорядкуванні” Москві можуть бути осередками співпраці церковників з МЗС Росії, ФСБ чи ГРУ Міноборони в питанні виконання нетипових для священнослужителів “дипломатичних” завдань. “Церква — ідеальне місце для збору оперативної інформації. Не потрібно ходити по громаді, вишукувати, хто що думає — люди приходять і самі розповідають про свої клопоти й проблеми”, — каже Филипович.
Оглядачі відзначають, що храми та єпархії РПЦ, на відміну від церков у самій Росії, не сплачують до свого центру “церковний податок”. Натомість Москва, навпаки, сама “танцює і гуляє” ієрахів з Європи та іншого зарубіжжя, щоб утримати їхню лояльність. Фінансово церковні осередки можуть підтримувати навіть держкомпанії або держустанови. Приміром, у США був скандал довкола грошей, які близький до “Росатома” фонд переказав на Свято-Володимирську семінарію у штаті Нью-Йорк. Так само перехід частини західноєвропейського екзархату до РПЦ міг супроводжуватися непрозорими грошовими вливаннями від структур Мерії Москви.
Патріарх Кіріл і митрополит Іларіон, який зараз очолює РПЦ в Угорщині. Фото: Новая газета
Окремого дослідження потребує роль керівників єпархій у політичних процесах країни перебування, а можливо, й на наднаціональному рівні. Приміром, керівником Будапештської і Угорської єпархії МП РПЦ від літа 2022 року є митрополит Іларіон (Алфеєв), колишній головний дипломат РПЦ і один із найбільш наближених до Кіріла церковників. На думку експертів, саме Іларіон міг стати “архітектором” домовленостей із Віктором Орбаном про уникнення Кірілом європейських санкцій. Водночас сам ексголовний дипломат жодного разу відкрито не висловився на підтримку війни й за “еті восємь лєт” також не світився на окупованих територіях. І так залишився формально рукоподаваним для європейців.
Російські церкви й повномасштабне вторгнення
Різні “структурні підрозділи” РПЦ за кордоном по-різному відреагували й на саме вторгнення Росії на територію України, й на відверту підтримку війни з боку Московського патріархату та особисто Кіріла.
Низка церковників виступила з критикою. Проте якщо говорити про рішучі дії на кшталт переходу до іншого патріархату — до цього вдались одиниці. Ось деякі реакції російських церков.
Митрополит Берлінський і Німецький Марк виступив із заявою про засудження війни і з закликом до переговорів, назвавши вторгнення, втім, “шествієм русской армії по Украінє”. Він також заявив про організацію допомоги біженцям на базі церков єпархії. Публічно було заявлено переважно про допомогу партнерам з УПЦ МП. Надалі Марк також виступав із заявами про “гоніння” цієї церкви в Україні.
Позиція Марка не має вводити в оману, каже ТЕКСТАМ релігієзнавець Дмитро Горевой. “Формула ворог мого ворога мені друг тут не працює. Оскільки РПЦЗ і раніше недолюблювали Кіріла, то нинішня ситуація є черговим зручним приводом для його публічної критики. Не згадувати імені під час молитов чи не передруковувати на своїй сторінці у фейсбуку різдвяне привітання — це не ті дії, які означають реальну незгоду. Хто не згоден — уже вийшов з-під порядкування Москви й перейшов під Константинополь. У цьому самому випадку РПЦЗ більше займає вичікувальну позицію щодо конкретного функціонера. Не факт, що якби на місці Кіріла був хтось більш консервативний, хто не так активно агітував би за війну, його радо не підтримували б Марк і його прихильники”, — каже Горевой.
4 березня майже 300 священників РПЦ підписали листа до “всіх, від кого залежить припинення братовбивчої війни в Україні, із закликом до примирення та негайного припинення вогню”. Серед них більшість належать до європейських храмів. Проте в листі немає згадок ані про Кіріла і його позицію, ні про владу Росії як ініціатора широкомасштабного нападу, ні про власне Росію як сторону конфлікту. Один з ініціаторів листа, настоятель собору св. Марії Магдалини в Мадриді Андрій Кордочкин визнав, що звертатися до Кіріла немає сенсу, бо "державні органи навряд чи консультуються з вищою ієрархією, перш ніж щось робити".
9 березня митрополит Дубнинський Іоанн, голова Архиєпископії православних церков, написав відкритого листа вже безпосередньо Кірілу, де просив “підняти голос проти жахливої та безглуздої війни і клопотати перед владою Російської Федерації, щоб вона якомога швидше припинила братогубний конфлікт між двома народами і двома країнами, об’єднаними багатовіковою історією”. У жовтні лідери архієпископії знову звернулись до Кіріла з закликом “виступити з усією силою патріаршого слова на користь мирного процесу та закликати до нього всіх лідерів і відповідальних осіб Російської Федерації”. Утім, ці заклики залишилися без реакції
Попри приєднання до РПЦ після отримання ПЦУ Томоса, голова Архиєпископії православних церковмитрополит Дубненський Іоанн (зліва) ставлення Кіріла (справа) до війни в Україні не підтримав. Фото: https://rusk.ru/
Не підтримали провоєнні заяви Кіріла церкви Московського патріархату в Латвії та Естонії. Однак вони не вилилися в активні дії. Попри фінансову незалежність церков від Москви, вони залишаються у структурі РПЦ.
У березні Свято-Микільська парафія РПЦ в Амстердамі спочатку відмежувалась від заяв Кіріла про його підтримку війни, а згодом заявила про вихід з РПЦ і перехід до Нідерландсько-Люксембурзького екзархату Вселенського патріархату. У квітні її приклад наслідувала Хрестовоздвиженська парафія в Удіні (Італія).
18 березня про рішуче засудження війни оголосив митрополит Віленський і Литовський Інокентій. У травні він звернувся до Синоду, щоб той надав Литовській церкві статус самоврядної на рівні з церквами Латвії та Естонії. Проте станом на початок 2023 року відповідне рішення досі не ухвалено. У травні ж частина священників не стала чекати на рішення з Москви й перевела свої парафії до Вселенського патріархату.
Десятки православних церков по всій Європі, переважно з РПЦЗ, оголосили про збір гуманітарної допомоги та про залучення до ініціатив щодо розселення й адаптації біженців. Допомогу вони відправляють здебільшого парафіям УПЦ МП — імовірно, завдяки тісним зв’язкам Онуфрія.
Утім, на думку Людмили Филипович, цей факт також не повинен вводити в оману. “Ми маємо розуміти, що паства російських церков у Європі до лютого 2022 року була порівняно невеликою. Емігрантів повоєнних хвиль стає дедалі менше, багато хто асимілювався. І у величні російські храми з куполами — і побудовані при царі, й нові — особливо нікому було ходити. І от в Європу прибуває до 8 млн наших біженців (оцінка кількості біженців різними установами коливається від 1.5 млн до 8 млн, - ред), значна частина — саме з тих регіонів, де традиційно сильними були позиції московської церкви. До того ж це переважно жінки й діти, вони у складних життєвих обставинах і потребують підтримки. Ідеальний парафіянин для РПЦ. Звичайно, церкви робитимуть усе, щоб отримати такого парафіянина”, — відзначає релігієзнавиця у коментарі ТЕКСТАМ.
Де можна натрапити на "русскій мір"
Українці православного віросповідання мають декілька варіантів для задоволення своїх релігійних потреб за межами Батьківщини. І йти до найближчої церкви РПЦ - хоча й найпростіший, але не єдиний варіант.
РПЦ / РПЦЗ
Цих церков багато, і часто саме українці є основними прихожанами РПЦ в південних країнах Європи. Проте є й великий ризик потрапити на проросійську парафію, яка підтримує зв’язки з місцевим посольством РФ чи Русским домом (представництвом державного Россотруднічества), і, відповідно, є класичним осередком “русского мира”.
Яскравий приклад — Віденсько-Австрійська єпархія, де священники ходять на збори “соотечественіков”, кладуть квіти на могилу невідомому солдату, а в православному садочку на 9 травня дітям видають георгіївські стрічки. Так само вчиняє й керівництво Брюсельської та Бельгійської єпархії. Звичайно, більшість проросійських церков не публікують дані про свою підтримку війни чи позиції Кіріла на сайтах / сторінках у соцмережах, бо розуміють неприйнятність такої позиції для європейців. Однак це не означає, що про “братні народи” і “русский мир” не говорять на проповідях, каже Дмитро Горєвой.
Христос Воскрес і георгіївські стрічки. У православному садочку у Відні святкують "день перемоги".
Серед проаналізованих ТЕКСТАМИ сайтів і сторінок у соцмережах російських церков саме парафії РПЦЗ переважно ініціюють допомогу біженцям, проте роблять це зазвичай “у партнерстві” з УПЦ МП, засуджуючи “гоніння” на цю церкву в Україні та діяльність “розкольників” з ПЦУ.
УПЦ МП
За даними самої УПЦ МП, станом на кінець 2022 року за кордоном уже працювало 32 парафії цієї церкви. Більшість парафій, відкритих до повномасштабного вторгнення, працювали саме при російських храмах. Приміром, це понад 10 парафій у Італії, які функціонують при храмах Московського патріархату, 3 парафії в Угорщині, 2 в Португалії, по одній в Нідерландах та Німеччині (список може бути не вичерпним, оскільки на сайті УПЦ МП немає узагального переліку закордонних парафій).
Після 24 лютого 2022 року церква також відкривала парафії у Європі, проте, згідно з нашим аналізом, служби відбуваються в католицьких і протестантських церквах. Тут (відкрито) не ходять з георгіївськими стрічками і не перепощують заяви Кіріла. Ба більше, в УПЦ МП саме “самостійне” створення парафій у Європі без погодження з Кірілом наводять як доказ “непов’язаності”. Проте церква залишається в складі Московського патріархату.
Експерти також вважають, що справжня позиція УПЦ МП — значно ближча до Кіріла, ніж вони хочуть здаватися. Годі й говорити про постійне просування наративів про “кризу” в релігійній і політичній ситуації в Україні серед європейських і американських чиновників і в експертному середовищі, чим УПЦ МП займалася впродовж попередніх років регулярно.
Онуфрій (зліва) і Кіріл (справа). Фото: Главком
“У 2016 році, коли останнім етапом ратифікації Угоди про асоціацію був референдум у Нідерландах, у церкві Московського патріархату докладали достатньо зусиль для зриву угоди. Коли делегація Всеукраїнської ради церков поїхала до Нідерландів агітувати за підписання Угоди з Україною, то представники УПЦ МП на зустрічі з послом Нідерландів в Україні розповідали про переслідування й гоніння, яким вони начебто піддаються в Україні”, йдеться в оглядовому матеріалі Фонду “Демократичні ініціативи”.
Нещодавні заяви представника Росії Небендзі про “гоніння” УПЦ МП на Раді безпеки ООН нівелюють усі зусилля церкви відхреститися від свого формального керівництва.
Хоча більшість православних церков публічно засудила війну Росії проти України, частина з них, приміром, Польська церква, Церква Чеських і Словацьких земель, Болгарська, Румунська, Молдавська церква, часто залишаються лояльними до Москви.
Де однозначно підтримують Україну
Константинопольський патріархат
Існують українські церкви Константинопольського патріархату. Згідно із цим переліком, Українська церква в діаспорі налічує близько 27 храмів, ще 28 українських церков підпорядковуються митрополіям Константинопольської церкви в інших країнах (Австрійська, Італійська, Іспансько-Португальська). Понад 30 парафій має Український вікаріат Румунської церкви. Після отримання Томосу, ПЦУ передала в управління Константинополю щонайменше 18 парафій у Польщі, Швеції, Італії, Іспанії, Португалії, Німеччині, Франції, Австрії.
Три церкви, по одній в Німеччині, Італії та Іспанії залишилися в УПЦ Київського патріархату, яку відновив Філарет після створення ПЦУ, проте їх не визнають інші церкви.
Православна церква України
18 жовтня на Соборі було вирішено утворити Місію капеланської допомоги вірним ПЦУ, які внаслідок війни тимчасово перебувають поза межами України. Точна кількість і адреси цих громад, де відбуваються служби, — невідомі. У ПЦУ не надали такої інформації. Проте механізм капеланства — тимчасового відрядження священників у розпорядження громад — є робочим, каже в інтерв’ю ТЕКСТАМ отець Кирило Говорун, відомий богослов і професор Університетського коледжу Стокгольма. На його думку, серед українців за кордоном достатньо свідомих громадян, які хотіли б бути парафіянами саме української церкви без московських коренів. Тим паче, для цього зазвичай є повне сприяння від місцевої влади. (Детальніше див. Інтерв’ю з о. Кирилом)
УГКЦ
Тут обряди повністю, як у православних церквах, служби проводяться українскою мовою. Свята відзначаються у ті самі дати, що і православні в Україні. Українська греко-католицька церква (УГКЦ) займає чітку проукраїнську позицію і "русскім міром" у ній і не пахне. Хрещення, одруження, відспівання, все що роблять православні священники, можуть зробити і греко-католиціькі. Церква канонічна і всі її таїнства чинні. Має понад 400 парафій у Європі і активно розвиває їх далі.
Чому РПЦ в Європі перебуває під наглядом контррозвідок, більшіть їх пастви це українці, а Онуфрій боїться спілкування? Розмова з о. Кирилом Говоруном
Чи можна всі храми Російської православної церкви в Європі автоматично записати до переліку осередків ФСБ? Чому у великій кількості російських церков основу пастви становлять українці? І чи дійсно РПЦ втрачає вплив у європейських країнах? Нашу розвідку про стан справ у РПЦ в Європі ТЕКСТИ вирішили доповнити розмовою з отцем Кирилом Говоруном, доктором філософських наук, професором Університетського коледжу Стокгольма.
О. Кирило: в багатьох парафіях у Європі більшість становлять українці. Фото: http://mvfund.org/, грудень 2019
– Чи відрізняється РПЦ у Росії й закордоном загалом і у ставленні до війни зокрема?
Уся російська церква досить фрагментована. І найбільше це виявляється саме закордоном. Усередині Росії її зцементовано страхом і репресіями – і з боку держави, і з боку вищих ієрархів. За межами Росії цього страху менше, бо туди важче дотягнутися. Напруження почало виникати ще з 2014 року, коли почалася війна. У лютому 2022-го процеси поляризації просто пришвидшилися. Якщо для більшості священників РПЦ у Росії війни взагалі не існує або вона є лише на кухні, де вони збираються обговорити чутливі питання, то закордоном це питання номер один, зокрема й для парафіян з України.
Якщо ми глянемо на звернення духовенства РПЦ від 1 березня із засудженням війни, яке підписали близько 300 осіб (це менш ніж 1% від всієї РПЦ), то значна кількість підписантів перебуває саме за межами Росії.
Одна з причин – у більшості парафій більшість парафіян становлять саме українці. Особливо в Південній Європі – Іспанії, Італії, Португалії, але багато українців є також у Німеччині, Франції та скандинавських країнах. Там, де паства активна, вони, звичайно, ставлять ультиматуми своєму духовенству. Росіяни ж, які приходять на ці парафії, здебільшого поводяться пасивніше. У результаті священники або займають позицію "ми поза політикою", або змушені висловлюватися проти війни.
Зокрема парафія в Удіне на півночі Італії перейшла під Константинополь саме через тиск парафіян. Так само велика парафія в Амстердамі. Хоча там українці не становлять більшості, але вони зробили свій внесок у вихід із МП. Цей процес не масовий, і Москва намагається стримувати його через єпархії.
– Чому взагалі українці ходять до російських церков у Європі?
Здебільшого це питання зручності та звички. Питання "канонічності" перебуває на другому-третьому місці, воно не головне. Російські церкви – часто великі, красиві приміщення, інколи це храми, які існують давно. Альтернатива їм – якісь тимчасові притулки, в які іноді приїжджає священник з УПЦ МП чи ПЦУ і служить. Вони менш стабільні, тому люди туди приходять і відходять. Друге питання – мова. Багато біженців – це парафіяни УПЦ МП в Україні, які й далі ходять на парафії, де служать церковно-словʼянською мовою.
Людям потрібна церква. Не всі переймаються тим, який у неї канонічний статус. Комусь просто треба повінчатися, похрестити, відспівати і свічку поставити.
– Чи можна за зовнішніми ознаками виокремити "проросійську" парафію?
– Побоююсь, що формальних ознак для цього немає. Наприклад, є парафія в Оксфорді у Сполученому королівстві. Формально це парафія РПЦ. Хоча, звичайно, там спілкуються англійською. Вони досі поминають Кирила. Але я не сказав би, що там панує "русский мир".
Зрозуміти, чи парафія проросійська, можна лише після того, як ви потрапите всередину та поговорите з людьми.
Є парафія в Осло, де священник – етнічний фін. Він проукраїнський, навіть як фін. Але так, він теж поминає патріарха Кирила. Це така реальність. Факт поминання Кирила когось з українців відчуждив, а когось ні.
Наприклад, є велика парафія в Мілані. Там служить отець Амвросій (Макар) – українець, який колись був греко-католиком. Він є священником Московського патріархату, більшість його парафіян – українці, здебільшого з Буковини. Я знаю досить добре о. Амвросія та можу сказати, що він свідомий українець, але водночас він залишається в МП і до нього парафіяни ходять як до українського священника.
Є приклад Мадридської парафії, де служить отець Андрій Кордочкін, один з найбільш помітних антивоєнних спікерів РПЦ. Він сам родом з Санкт-Петербурга, але в нього завжди більшість парафіян були українцями.
Є, звичайно, й абсолютно проросійські парафії, як-от у Венеції – вона повністю "русскомирна". Тобто ви можете зрозуміти, що щось не так, тільки коли потрапите всередину та поговориие з людьми й зі священником. І це також ускладнює процес вибору для українців.
- Зараз УПЦ МП активізувала відкриття закордонних парафій. Побутує думка, що завдяки певній ідейній близькості їй з цим може допомагати Російська православна церква закордоном (РПЦЗ), яка є "спадкоємицею" емігрантської церкви, проте з 2007-го "влилась" у РПЦ. Є також припущення, що РПЦЗ разом з УПЦ МП можуть об’єднатися й виступити проти Кіріла – саме на базі цієї співпраці закордоном. Чи реальний такий сценарій?
РПЦЗ переживає кризу, як і інші частини РПЦ. Там є прошарки та люди, які вимагають від РПЦЗ відʼєднатися від Москви. І є абсолютно проросійські люди. Точка дотику між ними – особисто митрополит Онуфрій. Він має високий авторитет в РПЦЗ, його дуже шанують. Те, як він бачить УПЦ МП за свого понтифікату, – це модель РПЦЗ. Це певне напівкатакомбне існування. І про гоніння в Україні вони зараз говорять зокрема й тому, що хочуть підігнати УПЦ під емігрантсько-вигнанницьку модель РПЦЗ.
Онуфрію комфортно не спілкуватися з іншими церквами. Якби навіть не було визнання Константинополем та іншими церквами Православної церкви України (ПЦУ), то він, можливо, придумав би інший спосіб, чому треба перестати спілкуватися з Вселенським патіархатом і його союзниками, бо вони для нього модерністи й екуменісти. Його ідеал – це маленька громада, яка збирається десь у підвалі та яка нікого не поминає. Мале стадо.
У цей підхід вписується й авантюра з відкриттям парафій закордоном. УПЦ не має формального права на це, звичайно, як і ПЦУ. Вона використовує те, що Москва нічого не може зробити формально. А інші церкви так чи так не визнають УПЦ, тому теж нічого не скажуть. Це парафії, яких ніхто не визнає й не спілкується з ними, і їх це влаштовує.
– Так само не може відкривати парафії й ПЦУ, згідно з Томосом. Отже, ті церкви РПЦ, які вже є, – єдина альтернатива для українців.
– Реальність така, що Константинопольська церква, яка мала б дбати про українських біженців закордоном, рідко це робить. Є особиста позиція патріарха Варфоломія, який абсолютно за те, щоб надавати українським біженцям максимальну допомогу. Але на місцях у єпархіях здебільшого не всі мають такий ентузіазм. Константинопольські архієреї закордоном мають власні клопоти й проблеми. На тлі інертної позиції Константинополя, на тлі ворожої позиції Москви, дві українські церкви фактично вступили у змагання одна з одною. Є ще третій чинник – греко-католицька церква, яка в багатьох випадках представляє себе як єдину українську церкву.
Кирило Говорун з Патріархом Варфоломієм.
– Тобто вони всі разом з РПЦ фактично конкурують за українців
Саме так. Примітно, що РПЦ намагається загасити діяльність і УПЦ, і ПЦУ. Я знаю, що російський екзарх у Західній Європі веде приблизно такий діалог з католиками на місцях: або ви продовжуєте діалог з нами, або підтримуєте УПЦ. Інколи католики припиняють підтримку. Наприклад, був випадок у Вероні в Італії, де відбулася спроба створити парафію УПЦ, і католики спочатку допомагали з храмом для богослужінь, а потім перестали – під тиском аргументів з боку російського екзарха.
Треба розуміти, що Путін не зацікавлений підтримувати УПЦ як таку. Він зацікавлений сварити українські церкви, створювати проблеми і для УПЦ, і для ПЦУ, а ще більше – щоб вони бачили проблему не в Путіні, а одна в одній. Йому це вдається. Зокрема на це було спрямоване нещодавнє засідання Радбезу ООН, де Росія заявляла про гоніння на УПЦ МП в Україні. Як на мене, засідання було спрямоване на розділення всередині УПЦ й на те, щоб поглибити протистояння між українськими православними всередині України. Звучить як парадокс, але сама РПЦ ініціює гоніння на УПЦ за межами України.
– Як впливають на російську церкву закордоном ФСБ, спецслужби, посольства, Россотруднічество?
Здебільшого парафії РПЦ повʼязані з посольствами Росії – це правда. Посольства завжди намагалися використовувати їх як інструмент мʼякої сили. Та не завжди це використання вдається зараз. Наприклад, згадана мною парафія в Мадриді була традиційно повʼязана з російським посольством, але це зовсім не заважає їй займати проукраїнську позицію.
Россотруднічество – це стара КГБшна контора, чого вони навіть не приховують. Вони активно співпрацювали і з церквами. Але говорити, що всі 100% парафій, з якими вони співпрацювали, проросійські, буде перебільшенням та узагальненням. Більшість парафій зараз намагається від цього "сотруднічества" дистанціюватися. Це умова виживання для них закордоном. Вони зараз перебувають під пильним наглядом контррозвідок країн, де розташовані. І вони це усвідомлюють. У деяких випадках західні спецслужби здійснюють слідчі заходи й профілактичні розмови з російським духовенством.
Собор св. Марії Магдалини (РПЦ МП) в Мадриді.
Усі західні уряди усвідомлюють, що церкву інструменталізовано Кремлем. Це не просто релігійна організація, де треба лише дотримуватися принципів свободи віросповідання. Кремль зловживає цим принципом і використовує церкву як одну зі своїх мʼяких сил. Усі зараз сприймають російську церкву саме як потенційний інструмент впливу. Тому ці парафії опинилися між молотом і наковальнею – з одного боку, не у всіх був анамнез співпраці з державними структурами Росії. А з іншого – є дуже пильна увага до них з боку держав, де вони перебувають. А тут ще й тиск з боку парафіян. У парафіях РПЦ очевидно є агенти, які залягли на дно. Але я так не узагальнював би й не казав би це про всіх. Яскравий приклад – відомий випадок у Бергені, Норвегія, де нібито скуповували землю біля НАТівської бази, на якій було побудовано церкву. Я знаю добре священника в Бергені. Він українець і займає, як на мене, проукраїнську позицію.
– А собор у Парижі за 150 млн євро в межах духовно-культурного центру, який звели стіна-в-стіну до Палацу де Альма зі службами президента?
Це інша історія. Це взагалі власність Росії. Це комплекс, що належить російській державі. Його побудували бюджим коштом, і церква лише орендує цей комплекс, вона не є його власницею. Але церква там, я думаю, все одно перебуває під щільною увагою французьких спецслужб.
– Наскільки сильною є фінансова підтримка Москвою церков РПЦ у Європі?
Дедалі меншою. Насправді священники РПЦ не отримують великих зарплат від Москви. Ба більше, ці зарплати затримуються, бо ці гроші виділяють через МЗС і вони доходять до священників не в повному обсязі. У нові храми вони теж не вкладають, хіба в Африці. Але зараз це питання політичної експансії. Фонди Костянтина Малофеєва та Володимира Якуніна, які традиційно активні у фінансуванні консервативного порядку денного, більше працювали з інфлюєнсерами в самій Європі, а з російськими церквами більше працював фонд Русский мир. При деяких парафіях, наприклад, створювали центри вивчення російської мови і культури.
– Чи виправдані ризики, що люди, які ходять у російські церкви в Європі, рано чи пізно можуть стати рушійним механізмом, щоб вийти з маршами "за мир" в інтересах Росії?
Щодо російських біженців – вони точно навряд чи мобілізуються в якийсь антивоєнний рух. Більшість з них за Путіна, за війну – вони просто особисто не хочуть воювати. Але до активних дій вони не готові.
– Чи має ПЦУ шанси скласти конкуренцію всім церквам, що "претендують" і на біженців, і на українців, які вже давно в Європі?
ПЦУ створила капеланську службу (це механізм відправлення священнослужителів у відрядження, у нас більше відомий як робота з бійцями на фронті – ред.) і це нормальний механізм, узгоджений з Константинополем. Парафії та громади, які хочуть мати саме українського священника, поступово організовуються, їм виділяють храми. Наприклад, на Різдво така громада зорганізувалась у Данії, і їм одразу дали найкращу церкву – кафедральний собор у Копенгагені, де служив священник ПЦУ.
Треба розуміти, що, за прогнозами експертів з питань біженців, значна кількість українців, на жаль, не повернеться в Україну. Тобто багато українців залишаться тут і ті структури, які зараз створюють тимчасово, потрібно приводити в постіно діючий режим. Як це відбуватиметься – я навіть не уявляю. Як ПЦУ домовлятиметься з Константинополем, бо саме так це треба робити – я поки що не знаю.
Слідчі дії проводять не лише СБУ в російських церквах в Україні, але й їхні колеги в Європі. Фото: СБУ
– Кількісно потрібно прагнути продублювати структуру, яку має РПЦ? Чи від чого це залежатиме?
Структури працюватимуть там, де є зорганізовано громади українців. Якщо ви хочете громаду ПЦУ – організовуєтеся, створюєте ГОшку, реєструєтеся, вступаєте в спілкування з місцевою владою та місцевими церквами й потім запрошуєте священника. Бо священник приїжджає і його треба утримувати. Місцеві уряди, я це знаю по Скандинавії, отримали від ЄС кошти на українських біженців. Частину цих коштів спрямовують зокрема й на підтримку парафіяльних громад. Зазвичай ці кошти розподіляють через християнські ради. Якщо зорганізувати громаду – можна ці кошти отримувати. Значна кількість українських громад закордоном уже мають таку свідомість, високий рівень самоорганізації й ідентичності. Вони ідентифікують себе як українці й хочуть мати саме українську церкву. Але цих громад точно не стільки само, скільки є парафій Московського патріархату.
Якщо буде стабільна громада ПЦУ – то значна кількість перейде до неї з РПЦ чи з УПЦ. Канонічний статус громад ПЦУ більш солідний, ніж канонічний статус громад УПЦ.
Водночас доволі непогано, що буде конкуренція між українськими юрисдикціями закордоном, бо вони триматимуть одне одного в тонусі. Мені здається, що найважливіше, щоб українці, які виїхали закордон – травмовані, жінки з дітьми, які виїжджали з-під бомбардувань, – отримали кваліфіковану пасторську та психологічну допомогу в цих парафіях, щоб у них не було когнітивного дисонансу, коли вони приходять до церкви й бачать вияви "русского мира", від якого вони постраждали. Це два найважливіші критерії, які слід зберігати і яким мають слідувати і УПЦ, й ПЦУ. Монополії ні в кого не буде. Це 100%. Можливо, колись буде співпраця між ними. Я вірю, що колись УПЦ і ПЦУ обʼєднаються й, можливо, це обʼєднання почнеться саме закордоном.
– Як на це вплине процес заборони УПЦ МП, який зараз ініційовано в Україні?
Я бачу таку тенденцію: відбувається певне диференційоване ставлення до УПЦ. Приходять за очевидними колаборантами на рівні керівництва. Свідомих серед духовенства та вірян, патріотів України не чіпають, і це добре. Фізично неможливо вигнати УПЦ з України в Москву. Що треба зробити? Це вигнати Москву з УПЦ. Це врешті створить умови для консолідації українського Православʼя.
Олексій Набожняк, Надя Кельм; опубліковано у виданні ТЕКСТИ
ЗМІ: Викрито головного адміна скандального телеграм-каналу «Джокер», який пов’язують із Корбаном
Читайте більше новин по темі:
