Рибніков: Полковник Путін приїхав на фронт зі своєю літньою Шойгою

Про це у своєму новому фейлетоні пише журналіст, визнаний майстер сатири Василь Рибніков.

- "...Вова Путтер вихопив з кишені туєсок волхвів землі Руської, зроблений з берези і інтимної вовни бурого ведмедя, і, направивши в Зелендеморда, закричав: "Вялікійпобедус!"- читав Лавров, захлинаючись від хвилювання. - Зелендеморд скрикнув, масонська ермолка злетіла з його голови, і стало ясно, що з боку потилиці у нього є друге обличчя. Це було обличчя Волан-де-Байдена. "Вова Путтер! - прошипів Волан-де-Байден. - Зараз я відкручу тобі соски, знімай же швидше штани і прийми мій дар!".

- А ось це вже навряд чи, піндос смердючий! - азартно захихикав Путін, потираючи руки. - Ну ж, читай швидше далі! Росія, вперед!

- Хвилиночку, - зніяковіло сказав Лавров, відклав книгу, дістав з надр пір’яної пов’язки на стегнах шкіряну дудку і швидко заграв на ній мелодію Майка Олдфілда з фільму "Той, що виганяє диявола", завантажену з торрентів за програмою паралельного імпорту. Почувши музику, змія, що обвивала його голу ногу, заспокоїлася, позіхнула і заснула у нього на коліні. Лавров витер з чола холодний піт.

Так вийшло, що глава МЗС вскочив у останній вагон бронепоїзда відразу після довгої дипломатичної поїздки по країнах Африки, не встигнувши переодягнутися, тому хизувався в пір’ї і змії, подарованої вождем шановного племені в ході підписання договору про спільне використання космосу в мирних цілях. Змія була отруйна, і Лавров її боявся.

- Е, вистачить уже, дон, дудка свій дудіти, дон, - невдоволено пробурчав Кадиров, вилазячи з аквадискотеки. - З думки збиваєш, дон.

Чеченбаші обтрусив з себе воду і, закутавшись в хутряну шубу, запозичену у вдови солдата ДНР відразу після зйомок подячного ролика, сів ближче до Пригожина.

- Авца? - діловито запитав він, обережно понюхавши один зі шматків м’яса на стриптизерській жердині.

- Чілавек, - сказав Пригожин.

- "Відкрутивши Вові Путтеру його незаймані соски, - розгублено читав Лавров,-Волан-де-Байден, не звертаючи уваги на крики підлітка, грубо зірвав з нього штани і ввів в його таємну кімнату свій..."Ні, ну це нісенітниця якась, вибачте, але я таке читати не буду! Знову Захар забухав, схоже.

- Треба цю книжку заборонити, поки чувак за дискредитацію Збройних сил РФ не сів, - розважливо сказав Шойгу.

- Херня, я його з в’язниці в "Вагнер" заберу, - сказав Пригожин, обережно роздуваючи вугілля під жердиною. У вагоні запахло смаженої людятиною. Путін ковтнув слину.

- А книгу я можу переписати, - запропонував Медведєв, випиваючи пляшку горілки. - Ось послухайте. "Ах ти бородата фотомодель у смердючій футболці! - закричав Вова Путтер, випльовуючи огидні дари Волан-де-Байдена. - Скінчилося твоє шапіто, русофоб ти махровий, інтелектуальний пігмей з відкритим від жадання ротом!". Вихопивши з косоворотки сакральну гойду, Вова Путтер змахнув нею і закричав: "Алкоголізм кедавра!". У той же час пожежа ядерної війни..." Буееее!

Медведєв перервав декламацію і, закриваючи руками рот, втік в туалет.

- Образно пише Дмитро, широкими мазками, - зауважив Путін, зі співчуттям дивлячись на двері сортиру. - Але боляче вже через себе все пропускає. Думаю, рано йому ще книги складати, занадто вразливий.

- Давай, начальник, краще я, дон, напишу, дон! - зголосився Кадиров. - Я, дон, невпічатлітельний савсем, хоча, дон, нємножко і рамантік.

- О, романтик, - неприязно хмикнув Шойгу. - Дай вгадаю ,"Вова Путтер і філософська авца", так?

- Звідки ти дізнався, дон? - почервонівши, запитав Кадиров.

- Я все знаю, - сказав Шойгу. - У тому числі і те, що ЦРУ закинуло на територію РФ 11 головорізів, яких воно тренувало на своїй базі на Закарпатті для здійснення терактів і замаху на вище керівництво Росії. Потрібно дотримуватися крайньої обережності.

- Мені говорили, що цей бронепоїзд неможливо відстежити, - сказав Путін, намагаючись видавити з себе хоробру посмішку. - Адже правда?

- Звичайно, - заспокоїв його Шойгу. - Ще б пак. Тут задіяні всі новітні російські технології, аналогів немає, система "Абузюба", лазерний "Бабабуй"... Цей поїзд неприступний.

- Напевно, ви всі знаєте, що я, дон, пишу, дон, вірші, дон, - скориставшись запанувалою у вагоні побожною паузою, сказав Кадиров. - Якраз зараз у мене народився замечательний, дон, експромтик. Ось послухайте. Дон, дон, ділідон, журналіст Гордон гон... гону...

- Дон, - підказав Шойгу.

- Дон! Точно! - зрадів Кадиров. - Або ось ще я песня написав...

У двері робочого кабінету раптово постукали, і увійшов журналіст Соловйов, що тягнув за собою істоту моторошного вигляду - напівголого хлопчину в хутрі і вуалі з нафарбованими губами і довгими чорними кігтями.

- Що це ще за гермафродит? - грубо поцікавився Пригожин.

- Це мій син Данило, в отроцтві Онуфрій, - пояснив Соловйов, граючи жовнаками. - Якась мерзота розпускає чутки, ніби він у мене живе в Англії і тусується з проклятими содомітами. Насправді він глибоко побожний хлопець і живе в Москві, шанує Володимира Володимировича Путіна і спецоперацію. Правда, Данило?

- Справжня правда, отче мій Сергіє, отче Серафиме, - смиренно сказав Данило, потайки показуючи Медведєву стегно. - Ісполать ізволь похабічанье іродово утихомиряхом єсмь, засим ревно христомолелехом улюлюхося ізбавіхом, Владім Владімичу помолимося!

- Помолимося! - луною відгукнулися всі і почали молитися.

- Складно чешеш, - визнав Пригожин по закінченню молитви, все ще недовірливо дивлячись на отрока, - і все ж здається мені, що ти півник засланий. А у мене з півниками розмова коротка.

З цими словами начальник "Вагнера" відірвав від жердини шматок людятини і багатозначно засунув його собі в рот. Путін знову ковтнув слину.

- Засовестилися б ви, батюшка, гріховність зело сатанинську на раба Божого зводихом, - з докором сказав Данило. - Поелику тепер три дні у церкві молитися стану якоже скверну змити аки заспокоєння сермяжно скрепу омофором вилежете.

Соловйов окинув присутніх гордим поглядом.

- Так ось, дон, травня пісня слухайте, - встряв Кадиров і тужливо заспівав: - "Володимир Путін приїхав на фронт зі своєю пажилою Шойгою. Дон, дон, дон, дон, дон, дон, дон, цей поїзд в агнеї...".

- Типун тобі на язик! - пирхнув Путін. - Накаркаеш ще...

В ту ж мить бронепоїзд врізався в лежаче на полотні дерево і став гальмувати. Всі пасажири попадали на підлогу. Змія, яка прокинулася від різкого поштовху, розлютилася і вкусила Лаврова під пов’язку на стегнах.

- Ааа! - закричав Лавров. - Товариші, мені треба терміново відсмоктати отруту! Хтось може?

Всі мовчки відвернулися і стали дивитися в підлогу.

- Ну, я можу, - нерішуче запропонував син Соловйова.

- Я так і знав! - вигукнув Пригожин, дістав з-під полиці кувалду і вміло розкроїв нею череп брудного отрока. - Як же безглуздо попалився півник, скажи, татко?

- Я йому не татусь, - ковтнувши клубок у горлі, сказав Соловйов. - Батько за сина не відповідає. Не сталінські часи на дворі.

- Ще б пак, - кивнув Путін.

- Гаразд, - розчаровано сказав Пригожин, ховаючи кувалду назад під полку.

Вагонні двері злетіли з петель від страшного удару, і в робочий кабінет президента Росії ввалилися 11 осіб у формі українського футбольного клубу "Минай".

- Закарпатські найманці! - в жаху крикнув Шойгу і кинувся було у вікно, але по дорозі отримав ногою в кадик і помер.

- Як погодка в Москві? - поцікавився один з футболістів.

- Жлоби прокляті, я вас ненавиджу, я б вас розстріляв! - скрикнув Путін.

Потім все було як в тумані.

Василь РИБНІКОВ