Збреши-голова. Головний брехун Росії в ООН
Вимовляє на офіційному рівні щомісяця, а то й частіше — словом, щоразу, коли житлові українські райони після ракетних ударів опиняються у руїнах, а під завалами гинуть мирні жителі.
При цьому Небензя не наводить прямих доказів — відео, фото чи документальних, що саме українські ППО, а не російські ракети стали винуватцями загибелі людей. Просто пропонує повірити на слово. І в цьому його, Небензі, постійність, зазначає "Нова газета Європа" . Його трибуна — засідання Ради безпеки ООН. Кабінет — у Нью-Йорку на Манхеттені. Сьогодні він – третій голова російської дипломатії після Сергія Лаврова та Марії Захарової. Повторює їх стиль, аргументацію та риторику, яка, здається, мало має відношення до дипломатії. Такому не вчать у МДІМВ, скоріше в інших кабінетах… І, як і Захарова з Лавровим, Небензя ніколи не одужує, якщо його заяви спростовуються фактами. А вони спростовуються і як ніколи часто саме з початку війни.
Йому 61 рік. Посада постпреда Росії при ООН займає останні шість років. Змінив на цій посаді Віталія Чуркіна, який теж славився конфронтаційною риторикою, після Андрія Вишинського став другим представником СРСР і Росії при ООН, який помер у Нью-Йорку при виконанні службових обов’язків. І незрозуміло, кому сьогодні пощастило більше: дипломату Чуркіну, який не дожив до так званої «спеціальної військової операції», або дипломату Небензе, який потрапив в історію саме як військовий рупор Кремля на міжнародному рівні в епоху однієї з найтрагічніших і найжорстокіших воєн, розв’язаних Росією.
Олексій Небензя у роки війни. Фото: moypolk.ru
Батько Василя Небензі пройшов фронт, був членом КПРС і активно робив кар’єру, просуваючись комсомольською лінією. У 1950-х Олексій Небензя отримав посаду першого секретаря комітету комсомолу Сталінградської області, а 1960 року — завідувача відділу пропаганди та агітації Сталінградського обласного комітету КПРС. У 1970-х його відрядили із сім’єю до Москви. У столиці кар’єра Небензі-старшого продовжувала будуватися неймовірними темпами: спершу опинився у кріслі заступника голови Держкомвидаву СРСР, потім підвищили до голови Ради з дитячої літератури та дали Заслуженого працівника культури РРФСР.
Син Василь, як і належить дітям радянської номенклатури, був зарахований до елітного вишу, куди дітей звичайних батьків ніколи не брали, — МДІМВ при МЗС СРСР. Закінчивши його в 1983 році, Небензя-молодший відразу ж поринув у дипломатичну роботу. З кінця 1980-х і до середини 90-х він поперемінно то аташе посольства СРСР у Таїланді, то третій секретар Управління міжнародних економічних відносин МЗС СРСР, то другий секретар Управління міжнародних організацій при тому ж МЗС СРСР, потім завідувач відділу Департаменту міжнародних організацій. Росії.
З 1996 по 2000 рік - робота в США на посаді радника, а незабаром старшого радника постійного представництва Росії при ООН. Потім знову Москва: до 2006 року Небензя обіймає керівні посади у Департаменті міжнародних організацій МЗС Росії. Наступні п’ять років він та його родина (дружина Людмила та син Сергій) проводять у Женеві: до Швейцарії Небензю відправили заступником постійного представника Росії при СОТ. Потім повертають Москву на посаду директора Департаменту з гуманітарної співпраці та прав людини МЗС Росії.
Втім, за чиї права бився Небензя на цій посаді, залишилося незрозумілим, та й бився недовго. Вже у 2013 році його нарешті підвищують до заступника самого міністра закордонних справ Сергія Лаврова.
А через чотири роки в Нью-Йорку на 67-й вулиці Манхеттена в будівлі російського представництва при ООН відбудеться серцевий напад у постпреда Віталія Чуркіна. Прямо у його кабінеті. Через годину він помер у лікарні прямо під час реанімаційних дій, так і не прийшовши до тями… Дивний збіг: за 53 роки до цього аналогічний серцевий напад трапиться у постпреда СРСР в ООН, колишнього сталінського прокурора Андрія Вишинського. Також у його кабінеті на Манхеттені.
Раптова смерть Чуркіна, як колись Вишинського, вразить багатьох, проте кримінального сліду в ній не знайдуть. Вже за два місяці МЗС запропонує йому заміну — заступника Лаврова Василя Небензю. Путін своїм указом вибір схвалить.
Вид на нью-йоркську лікарню, де 20 лютого 2017 року помер постійний представник Росії при ООН Віталій Чуркін. Фото: Volkan Furuncu / Anadolu Agency / Getty Images
Бензя
До речі, саме Путін принесе Небензе першу широку популярність. У своїй, щоправда, традиційній манері. Влітку 2018 року, проводячи закриту зустріч із російськими послами в зарубіжних країнах, президент пожартує над прізвищем нового постпреда РФ в ООН. Журналіст кремлівського пулу, автор кількох книг про Путіна Андрій Колесников так описав у «Комерсанті» епізод, що здався йому страшно смішним, із зустрічі президента з послами:
«А наприкінці зустрічі і сталося те, чого все йшло. Може, Володимир Путін побачив ті самі несильно веселі або навіть ще більше стурбовані обличчя послів і вирішив їх якось підбадьорити. А може він просто весь цей час, з моменту початку доповіді Василя Небензі, думав про це. Так чи інакше, перед тим як попрощатися з послами, він раптом промовив:
— А чому, — спитав президент, — прізвище представника Росії в ООН Небензя? У нас же позитивний порядок денний! Давайте просто Бензя!
Закінчував пан Путін під очікуваний регіт послів. Зміг усміхнутися, кажуть, навіть Василь Небензя.
Чи тепер уже Бензя?
Небензя довоєнний
У чомусь Василь Небензя повторює свого попередника Віталія Чуркіна. Різкі і не дуже дипломатичні заяви останньої, спрямовані проти західних країн і звучали під час засідань РБ ООН, розходилися на цитати та «інтернет-меми», стаючи символом «холодної війни», що відродилася. Але за часів Чуркіна ще не йшла реальна війна — та ще з найближчим сусідом Україною. І мало хто взагалі міг припустити, що ця війна буде…
Недостатньо довоєнний на засіданнях Ради Безпеки ООН якщо і стосувався України, то, як правило, у зв’язку зі збитим ще у 2014 році над Донбасом пасажирським боїнгом MH17. Він заявляв, що Росія відмовляється визнавати висновки Міжнародної слідчої групи, яка встановила відповідальність Москви.
Називав ці висновки і звинувачення на адресу Росії «безпідставними», говорив, що країни, які брали участь у розслідуванні, використовували «погані методи».
«Хочу ще раз нагадати, якщо ви про це забули. З Росією мовою ультиматумів розмовляти нікому не дозволено», — звертався Небензя до глави МЗС Нідерландів Стефа Блока, коли той заявив, що Росія має визнати свою відповідальність за те, що сталося.
У нього було все, що потрібно для постпреда часів холодної війни: зовнішня суворість, ультимативний і навіть загрозливий стиль.
Втім, довоєнному Небензі була ще властива людськіша, хоч і навряд чи щира риторика.
Про той же Boeing MH17: «Ми обурені цією жахливою подією і глибоко сумуємо за жертвами і співчуваємо їх рідним та близьким. Ми наполягаємо на проведенні розслідування, що заслуговує на довіру, справжні винні повинні бути визначені на основі достовірних доказів».
Небензя військовий
«Достовірні докази» стали ковзаном Небензі і після 24 лютого 2022 року. Щоправда, зараз його нинішній військовий стиль виступів на засіданнях Ради безпеки ООН, як калька, повторює словниковий запас і всю поліфонію жаргону Марії Захарової та Сергія Лаврова.
«Ми завдаємо ударів по інфраструктурних об’єктах в Україні у відповідь на накачування цієї країни західною зброєю та безрозсудні заклики до Києва здобути військову перемогу над Росією», — так 24 листопада 2022 року Небензя пояснював на засіданні Ради безпеки мети російських ракетних атак територією України. За його словами, однією з цілей спеціальної військової операції є «підрив боєздатності української армії, загрозливої безпеки та територіальної цілісності Росії». Небензя пообіцяв, що мета досягатиметься військовими методами, «поки київський режим не займе реалістичну позицію, яка б дозволила в рамках переговорів обговорити і спробувати врегулювати ті питання, які змусили нас розпочати СВО».
…Збіг, але за три дні до вторгнення в Україну, 21 лютого 2022 року, Володимир Путін нагородив Небензю орденом «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня — за великий внесок у реалізацію зовнішньополітичного курсу Російської Федерації та багаторічну сумлінну дипломатичну службу.
Василь Небензя виступає на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї, присвяченій нападу Росії на Україну 28 лютого 2022 року. Фото: Michael M. Santiago / Getty Images
Як нескладно здогадатися, після 24 лютого внесок Небензі «у реалізацію зовнішньополітичного курсу Російської Федерації» продовжився ще більшою активністю, ніж до війни.
«Ніхто не обіцяв результату через три дні чи через тиждень. Наразі деякі експерти запевняють, що російська військова операція забуксувала і йде значно повільніше, ніж планувалося. Але прогрес є, він продовжується, і це ясно як божий день», — запевняв Небензя іноземних журналістів через півроку після початку війни.
За весь рік, що пройшов з 24 лютого, високопоставлений російський дипломат ні в своїх інтерв’ю, ні в Раді Безпеки ООН, природно, ніколи не визнавав факту негуманних методів ведення війни з боку російської армії. Наполягав виключно на «звірствах, які творять українські війська та націоналісти на Донбасі», запевняв, як і ведучі в новинах на першому та другому каналах російського держТВ, що в Україні існує завод із виробництва біологічної зброї, а українські бійці «ведуть обстріл власних житлових кварталів та об’єктів соціальної інфраструктури: шкіл, лікарень та дитячих садків». І не наводив доказів. Але називав фейками Бучу, вимагав «підтверджених доказів» наявності сотень жертв в Україні, включаючи дітей, зруйнованих бомбардуванням лікарень та шкіл. Іноземні колеги на засіданнях Ради безпеки та кореспонденти іноземних ЗМІ у розмовах говорили йому, що ці факти якраз зафіксували експерти ООН, які перебувають у зоні військового конфлікту, та незалежні НКО, наприклад, Save the Children.
Не збентежило дипломата і те, що його публічно викрили на брехні. Після обстрілу маріупольського пологового будинку російський постпред на засіданні Генасамблеї демонстрував дві фотографії українських жінок і стверджував, що це нібито насправді одна людина — а саме «підставна актриса», загримована як дві різні жінки.
Насправді — і Небензе це показали там же, на Генасамблеї, — незалежне розслідування довело, що це різні жінки: одна в результаті обстрілу загинула разом з дитиною, яка так і не народилася, друга — Маріанна Вишемирська — отримала легкі поранення і невдовзі народила дочку. Сама вона теж спростувала, що брала участь у будь-яких постановках.
Наступного разу Небензя, наводячи приклади «негуманних методів ведення Києвом війни», розповідав про протипіхотні міни «Пелюсток». За його словами, Небензі, даними, «пелюстки» Збройні сили України нібито розкидають у житлових зонах, на вулицях та в парках. І діти приймають боєприпаси за іграшки та беруть їх у руки.
Тоді «пелюстки» спрацьовують і від вибуху страждають мирні жителі, звертав увагу дипломат. Однак про кількість постраждалих від «пелюстків», а також про жертви нічого повідомити не міг.
Потім Небензя загрожував «конкретними правовими наслідками» США та іншим союзникам, які допомагають Україні при наведенні настанов HIMARS. Попереджав: "Росія уважно фіксує всі подібні злочинні дії".
Зрештою, звинувачував президента України у «зриві» часткової мобілізації, оголошеної президентом Путіним у вересні 2022 року. Як пояснював на засіданні Ради безпеки ООН Василь Небензя, зірвати мобілізацію Зеленський намагався за допомогою своїх відеозвернень, записаних «навмисне російською з тактичних та пропагандистських міркувань». Зеленський, нагадаємо, справді закликав росіян не брати до рук повістки, ховатися від мобілізації чи здаватися в полон. За словами Небензі, таким чином український лідер «намагався вбити клин між [російською] владою та суспільством».
Як сприйняв мобілізацію 28-річний Сергій Небензя, рідний син постпреда РФ в ООН, залишилося неясно. Чи вирушив Небензя-молодший воювати — про це Небензя-старший чомусь вважав за потрібне не уточнювати.
Небензя сьогоднішній
У першу річницю війни Василь Небензя, як і раніше, живе та працює у Нью-Йорку у будівлі постпредства на Манхеттені. І, як і раніше, щоразу, коли житлові квартали України зазнають ракетних обстрілів, озвучує на засіданнях Ради безпеки ООН ті самі фрази: «Ушкодження житлових будинків і жертви серед мирного населення відбуваються з вини української ППО, що розташовується не на околиці міст, а в самому їхньому центрі. У результаті уламки ракет або українські ракети, що збилися з курсу, потрапляють у ті об’єкти, в які Росія і не цілилася».
Ще Небензя сьогодні запевняє, що міжнародна спільнота «перебуває в маренні» з приводу того, що відбувається в Україні. І не бачить нічого страшного в дипломатичній та економічній ізоляції Росії, військові дії якої підтримали лише Білорусь, Північна Корея, Сирія та Еритрея. «Захід домігся деяких тактичних успіхів [в ізоляції Росії], але стратегічно він програє».
Чи вірить він у цьому сам, ніхто не знає. Адже, мабуть, міг, як його колега — інший російський дипломат Борис Бондарєв, просто взяти і залишити свою посаду на знак незгоди з діями влади. Бондарєв звільнився ще на початку війни з формулюванням: «Ніколи не було так соромно за країну»…
«Ви вважаєте, що і я повинен зробити те саме?» — роздратовано питав Небензя журналіста Бі-бі-сі Стівена Сакура, коли той нагадав про вчинок колеги. «Ні, мені лише цікаво, чи ці слова не знаходять якогось відгуку у вашій душі», — зауважив репортер.
Небензя не відповів.
Автор: Віра Челіщева
Джерело: "Нова газета Європа"
ЗМІ: Викрито головного адміна скандального телеграм-каналу «Джокер», який пов’язують із Корбаном
