Чи справді Офіс Президента «зламав» конкурс на директора НАБУ
Але призначення на посаду Семена Кривоноса викликало, радше, скептицизм, побоювання та сумніви, пише ZN.ua.
Чому так склалося? Які уроки з цього процесу слід винести громадськості та усім, хто дійсно зацікавлений бачити майбутнє України без корупції ? Чи є шанси на збереження незалежності бюро та антикорупційного блоку НАЗК—НАБУ—САП—ВАКС загалом?
Та перш ніж шукати відповіді на ці потужні внутрішні виклики, що постали перед країною, яка бореться із зовнішнім агресором, треба зафіксувати питання, з яких стартує новий директор НАБУ.
По-перше, ще до проведення співбесід ключовим питанням був фактор зв’язків Кривоноса з нинішнім заступником керівника офісу президента Олексієм Кулебою через дружину, яка працювала з Кулебою, та тісні зв’язки з його бізнес-партнером.
По-друге, під час співбесід із Семеном Кривоносом стало зрозумілим широке коло його зв’язків і друзів серед керівництва держави. Включно з командою Михайла Саакашвілі та близьких до нього політиків у владі. Що може бути як плюсом, так і мінусом для людини на посаді директора НАБУ.
По-третє, особливу увагу привернув також той факт, що Михайло Саакашвілі свого часу дякував Андрію Єрмаку за підтримку при призначенні Семена Кривоноса на посаду голови Державної інспекції архітектури та містобудування (ДІАМ).
По-четверте, ДІАМ, очолювана Кривоносом, — інституція, яка прийшла на заміну сумнозвісній Державній архітектурно-будівельній інспекції, в діяльності якої експерти теж бачать безліч корупційних ризиків. Це вже саме по собі (навіть без урахування низки одіозних дій Кривоноса на цій посади, про що писали медіа) створює серйозне поле для численних маніпуляцій. Чи не захоче колись ДБР або СБУ ретельно проаналізувати роботу вже директора НАБУ в часи його керівництва ДІАМ і чи не знайдуться після такого аналізу «гачки» або «компромат» на нового очільника бюро?
По-п`яте, свого часу Кривонос сам відмовився обійняти посаду керівника Одеського теруправління НАБУ після того, як виграв конкурс. Причиною відмови, очевидно, був сюжет журналістів Слідство.Інфо щодо його декларацій. Сам Кривонос пояснював це тим, що не бажав кидати тінь на новостворену інституцію, але вважає цю відмову помилкою.
По-шосте, під час співбесіди досить багато питань до Кривоноса стосувалися і його активів. Наприклад, купівлі та подальшого продажу земельної ділянки площею 2 га, яка належала до лісового фонду та була оформлена з порушенням законодавства. На той час Кривонос працював юристом відділу реєстрації речових прав Обухівського управління юстиції. Або дивної історії, коли його дружині вдалося викупити право вимоги боргу своїх батьків на 26 млн грн лише за 24 тис. грн. Цікаво, що, на наш погляд, комісія не надто ретельно з’ясувала ці питання в кандидата.
По-сьоме, також показовим є той факт, що Кривонос фактично єдиний НЕправоохоронець з-поміж усіх 11 кандидатів, які проходили фінальну співбесіду. Звісно, він має юридичну освіту, адвокатське свідоцтво та керівний досвід. Проте чи зможе він ефективно керувати органом правопорядку, покликаним боротися з ТОП-корупцією?
Схоже, сам Кривонос не до кінця розуміє серйозність ризиків щодо переліченого вище. Наявність цих сумнівів від самого початку ставить під питання якщо не юридичну, то моральну легітимність нового директора НАБУ. І це погано як для країни, так і для самої інституції, з якою її новому керівнику налагоджувати контакт.
Чому ж конкурсу не врятували міжнародні експерти?
Одразу варто пояснити, що наявність у законі положення про необхідність визначення комісією не одного переможця, а трьох, сформувала поле для маневру влади. Цю норму від початку було сформульовано політичним керівництвом держави з дуже простою метою — отримати можливість торгуватися з кандидатами перед призначенням і шукати лояльних до себе.
А тепер варто бути чесними у головному уроці конкурсу: всі сподівання в цьому процесі були саме на міжнародних експертів та їхнє переважне право голосу. Проте у фінальному голосуванні ми стали свідками того, що в останніх банально розділилися думки. Чому? На жаль, відповіді на це ключове запитання наразі немає. Але вони не скористалися своїм переважним правом голосу в процесі конкурсного відбору. Що, власне, ми і припускали у разі виходу на фінішну пряму сумнівних кандидатур. Наслідком цього став компроміс між двома міжнародними експертами та українськими членами комісії у вигляді не трійки найкращих, а трійки тих, хто влаштовував обидві сторони. У фінал не потрапив жоден представник Головного підрозділу детективів НАБУ, що само по собі нонсенс.
Іншою не менш суттєвою помилкою цього процесу були правила, визначені самою ж комісією ще на початку відбору. Комісія вирішила, що ключовим етапом відсіювання кандидатів мають стати тести на знання законодавства та загальні здібності. Саме за їхніми результатами начебто мала залишитися фінальна двадцятка. Тому з-поміж 70 кандидатів до етапу співбесід допустили лише 22. Проте допуск 30 або 40 кандидатів до співбесід дав би можливість комісії набагато ретельніше оцінити й інших кандидатів і банально мати більший вибір.
Слід зазначити, що громадянське суспільство під час конкурсу постійно надавало комісії коментарі та зауваження до процедур, вказуючи на проблеми. Але ключових із них не врахували. Очевидно, що наявність 20 кандидатів для співбесід приваблювала набагато більше, ніж 30 чи 40, з огляду на час і поспіх. Та чи можливо поспішати з процедурами, коли йдеться про ключову антикорупційну інституцію?
Уже фактично перед етапом співбесід комісія виключила з конкурсу одного з детективів НАБУ Руслана Габрієляна, який до того ж мобілізований до Збройних сил України. Мотивацією цього рішення став начебто недостатній керівний досвід кандидата (закон вимагає п’ять років). Однак комісія раніше своїм же рішенням допустила його до участі в процесі, маючи можливість перевірити його досвід, а в подальшому виключила, базуючись на відповіді Офісу генпрокурора. Лише цей факт свідчить про проблеми в організації процесу.
Отже, можна зробити висновок, що навіть міжнародні експерти та їхнє переважне право голосу не є панацеєю, щоб забезпечити повністю об’єктивний результат. Це підтверджує і відбір до Вищої ради правосуддя. Перелічені помилки варто врахувати при моделюванні наступних процедур.
Чи означає це, що втрачено всі досягнення, результати і перспективи НАБУ?
Однозначно ні. НАБУ є незалежною та вже побудованою інституцією. Звісно, в бюро є недоліки і помилки, які потрібно виправляти. Але навіть абсолютно провладна кандидатура на посаді директора, маючи чітке завдання знищити бюро, не зможе цього зробити швидко і просто.
По-перше, директор НАБУ майже не має законних важелів впливу на процесуальну діяльність детективів НАБУ і хід розслідувань. По-друге, в НАБУ давно сформований та переважно ціннісний і мотивований колектив, який звик працювати в умовах системних викликів. Тому стовідсотково кожна різка спроба впливу чи тиску буде придушуватися перш за все зсередини.
Однак треба усвідомлювати, що за наявності таких спроб вплинути на розслідування однозначно знизиться ефективність роботи. Адже поряд з основними функціями колективу доведеться протидіяти ще й внутрішнім викликам. А нам як громадянському суспільству, замість адвокації прогресивних змін для бюро, найшвидше, доведеться продовжувати відбивати вже й внутрішні атаки в інституції.
Як вже зазначено, директор бюро за посадою наділений переважно адміністративними повноваженнями. Проте таких повноважень досить багато і вони важливі. Директор може змінювати структуру і штат бюро. Ці повноваження можна використати в тому числі для очищення від небажаних співробітників. Так само директор зможе впровадити, наприклад, атестаційні процедури, які теж можна використати як з корисною, так і зі шкідливою метою.
Саме директор НАБУ вирішує питання накладення стягнень на співробітників за рішенням дисциплінарної комісії. І це лише невеликий перелік адміністративних інструментів впливу як на інституцію в цілому, так і на її співробітників. І якщо новий керівник увімкне ці механізми не на користь НАБУ, то знадобиться лише час, щоб поступово нерізко розвернути антикорупційний корабель держави в іншому напрямку.
Потрібно також розуміти, що директор НАБУ за посадою має доступ до багатьох таємниць бюро. Тому ще один значний ризик — це витік інформації. Враховуючи ступінь інтегрованості нового директора бюро в політичні процеси країни, Семену Кривоносу доцільно цілком відсторонитися від планувань слідчих операцій і розслідувань, агентурної роботи бюро. Водночас у разі фіксації витоку інформації всі причетні включно з директором мають пройти належні перевірки, в тому числі з використанням поліграфа.
Законом передбачений щорічний незалежний аудит бюро. І це гарна новина. Негативний висновок аудиту — це чи не єдина можливість звільнити директора, якщо він є слабкою ланкою. Аудит має проводити комісія з трьох осіб, запропонованих міжнародними партнерами. Спойлер для критиків міжнародних експертів під час конкурсу: конфігурація комісії аудиторів краща за конкурсну комісію, адже взагалі виключає компонент політичного призначення аудиторів, тоді як у конкурсній комісії її половина визначалася урядом на власний розсуд (політично).
Що це означає на практиці: кожен крок нового директора бюро треба контролювати як щодо внутрішніх, так і щодо зовнішніх питань НАБУ. Кожен факт неправомірного тиску чи впливу має бути зафіксований і наданий у подальшому аудиторам, — у бюро для цього є всі передбачені процедури.
За цих обставин важливим індикатором стане також те, які рішення прийматиме директор у перший рік роботи, наскільки прозорими вони будуть, чи буде залучатися до обговорень громадянське суспільство до моменту їхнього прийняття. Врешті, якщо новий директор на тлі недовіри до себе захоче довести протилежне, то саме рівень його відкритості і стане ключовим фактором.
Центр протидії корупції особливо ретельно стежитиме за тим, як працюють у бюро вищеописані процеси. І навіть якщо проблеми не буде зафіксовано всередині інституції, то ми точно зафіксуємо їх як публічно, так і для майбутнього аудиту.
Нові виклики для САП, ВАКС і НАЗК
Однак все описане вище означає також те, що ще більшої актуальності набуває посилення Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Адже в разі проблем у роботі бюро прокурори є тими процесуальними фігурами, які можуть бути рятувальним колом у такій ситуації.
Правоохоронний комітет парламенту відхилив проєкт закону №8402, який передбачав ключові засади реформи САП. Голова антикорупційної прокуратури повинен бути надійно захищений від політичного відсторонення від посади за якусь дисциплінарну дрібничку, як це є зараз. Очевидно, влада до останнього опиратиметься посиленню інституційної незалежності САП, допоки реформа не стане ключовою вимогою міжнародних партнерів. Останні, на відміну від багатьох внутрішніх стейкхолдерів, чудово розуміють, чому антикорупційна система має бути незалежною. І що деякі результати її роботи через цю незалежність можуть не подобатися тій чи іншій частині суспільства, що також призводить до необхідності захистити її від сторонніх впливів.
Так, уже розуміючи слабкі міста цього довгого шляху, ми маємо спиратися на підтримку міжнародних партнерів. Паралельно удосконалюючи процедури та відсікаючи вплив людського фактора і в цій сфері.
Не слід забувати про вдосконалення кримінального процесу, питань роботи Вищого антикорупційного суду, який критично потребує щонайменше збільшення кількості суддів. Показовий тест на спроможність наразі проходить і НАЗК, довіра громадськості до якого похитнулася через позицію агентства щодо одіозного закону №5655. Отже, виклики перед антикорупційним блоком постають дуже серйозні.
Як і перед міжнародними партнерами. Зважаючи на те, що через війну понад 60% бюджету України — це кошти міжнародних партнерів, вони зі свого боку також мають реагувати, якщо побачать найменший натяк на неправомірну роботу НАБУ.
Дуже сподіваємося, що новий директор бюро Семен Кривонос чудово розуміє, наскільки довіра до нас міжнародних партнерів та їхня готовність інвестувати у відбудову України після війни залежить від його дій.
Олена Щербан, керівниця юридичного відділу Громадської Організації “Центр протидії корупції”, опубліковано у виданні ZN.ua
"Замкнула проводка": у Росії спробували пояснити вибух у будівлі ФСБ у Ростові, росіяни не повірили
