"У пеклі він уже побував": що відомо про загиблого під Бахмутом Олександра Басалигу
Докладніше про нього читайте у матеріалі OBOZREVATEL.
На фронт пішов із Майдану
Про загибель ротного Олександра Басалиги повідомила прес-офіцер 93-го ОМБр "Холодний Яр" Ірина Рибакова. “Він служив у нас у штабі у відділі бойової підготовки, я думала, що він “паперовий офіцер”. брати участь у боях... Сан Санич загинув під Бахмутом. Я думаю, що він у раю, бо в пеклі він уже побував", – написала Ірина.
Але, як з’ясувалося, насправді молодий офіцер на фронті з 2014 року. Бути військовим Басалига ніколи не мріяв, але в країні почалася війна. І він вирішив, що треба йти воювати. До того він побував на Майдані і вже після нього підписав контракт.
Він дуже хотів бути танкістом – і щоб одразу вирушити на Донбас, де тоді точилися бої. Однак хлопець не мав за плечима військового досвіду, оскільки не придатний до служби. Тож у військкоматі сумнівалися, і йому довелося їхати до навчання у "Десну". Там він став навідником танка і коли туди приїхав представник 1-ї окремої танкової бригади, відразу попросився до них.
"Взяли в полон бурята"
Так з осені 2014 року розпочалася військова кар’єра Олександра Басалиги. Воював він у Дебальцевому, під Світлодарськом на танку "Булат".
З позивним "Монголом" у Олександра Басалиги була пов’язана ціла історія. Він якось розповідав, що має корейське коріння, тому зовні схожий на представників цього народу. Коли він ще служив в АТО, його побратими вигадали жарт: новачкам сказали, що взяли в полон російського буряту і переконали його перейти воювати на бік України.
Ті повірили та дуже напружено поглядали у бік Олександра. Так ця жартівлива легенда і ходила за Басалигою.
Олександр мав кілька ротацій на Донеччині. А незабаром вступив до Військового інституту танкових військ при НТУ "Харківський політехнічний інститут". Саме у Харкові він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Катериною.
Дівчина викладає англійську мову, 2020 року вони зіграли весілля.
Був поранений, але повернувся до ладу
Якийсь час Олександр був на штабній роботі, проте після 24 лютого ухвалив рішення знову йти воювати. Цього разу він очолив роту 93-ї бригади.
Його підрозділ знаходиться в Бахмуті, у найгарячішій точці війни. Ірина Рибакова згадує, що зустріла його у багатоповерхових будинках у Бахмуті на вул. Патріса Лумумби. Ворог нещадно обстрілював цей район, а Олександр із товаришами перебували у підвалах цих будинків. До позицій ворога було лише 50-100 м.
Саме там його й поранило. На одному з відео він згадує, що уламок мало не відрізав йому частину ступні, врятували його міцні берці. Кілька днів йому довелося навіть пересуватися в інвалідному візку, бо ходити він не міг.
Але хлопець відновився і знову вирушив на фронт.
Ті, хто його знав, кажуть, що він був професійним військовим та відмінним командиром, який дбав про своїх підлеглих. За свою службу він нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
