Почему заключенные ветераны не усиливают украинский фронт борьбы с оккупантом? — Семенченко
Об этом напомнил в Фейсбуке бывший комбат, экс-нардеп Семен Семенченко.
В першій заяві говорили, що санкції «знімуть рішенням РНБО»(http://surl.li/bmezg). В інших виступах (http://surl.li/bmezm) мова вже йшла окремо про засуджених і окремо про тих хто не засуджений, але знаходиться під вартою. Видно, що тут військова доцільність боролася з правовим забезпеченням роботи цього механізму. Ці заяви з вуст Президента лунали в перші, напружені дні вторгнення. В дні, коли на Оболоні всім бажаючим видавали зброю, головне щоб паспорт був.
Коли ж напруга трохи спала, почалися заяви тих хто мав виконувати цей наказ, в стилі: «це право треба ще заслужити», «ця можливість не для кожного» і взагалі «вже достатньо людей». Хоча офіційна риторика Президента говорить про інше.
Хто може бути звільнений?
Засуджені. Ті хто отримав вирок і знаходяться зараз у в’язниці або СІЗО. Їх може помилувати Президент. Однак, давайте подивимося кого зараз «милують»: організатор вбивства журналістки Катерини Гандзюк, працівника СБУ якого засуджено за групове вбивство і цей список можна продовжувати довго.
Може ми чогось не знаємо, але така інформація доступна з небагатьох офіційних джерел. Є багато питань.
Особливо до людей які формують ці списки, на якій основі і хто визначає кого будуть відпускати?
Підслідні. Ті хто знаходяться під слідством, але справа ще не передана до суду. З ними все досить просто. Якщо суди не працюють, в силу вступає ст 615 КПК, згідно якої прокурори можуть виконувати функцію слідчого судді під час воєнного стану і на власний розсуд змінювати запобіжний захід. Є інформація, що в Шевченківському суді вже змінювали запобіжний захід по ст 115 ККУ, з арешту на особисте зобов’язання.
Обвинувачені. Ті хто не мають вироку, слідство завершено і справа вже слухається в суді. Вони знаходяться в СІЗО або під іншим запобіжними заходами.
Як працює цей механізм?
В київському СІЗО це було так:
— з департаменту виконання покарань приходить лист на в’язницю з вимогою провести роз‘яснювальну роботу з ув’язненими. Розмову про те, що в обмін на вступ до лав ЗСУ вони отримають звільнення;
— люди заповнюють заяви і чекають рішення. Когось звільняють, а когось ні.
Паралельно в деяких колоніях (там де ворогу вдається заходити в місто) в терміновому порядку в’язнів просто випускають на волю, частина з яких просто втікає. Є інформація що в деяких місцях навпаки — всіх залишають в камерах.
Чому не випускають людей з бойовим досвідом?
Невідомо. Ветерани просто не розуміють чому їх тримають в камерах, а на волю випускають по незрозумілій для них «лотереї».
Нам достатньо людей для війни?
Ні. Але зараз це офіційна позиція прокуратури. Яким чином нам може бути достатньо людей для війни, якщо мобілізаційний потенціал Росії в декілька разів більший за наш? І це не враховуючи фактор Білорусі та інших «дружніх» країн ОДКБ.
Зараз на фронті потрібен кожен і військовий з реальним бойовим досвідом — на вагу золота.
Таке враження, що прокуратура сама приймає рішення кого випускати, а кого ні. І логічне питання: а на основі чого формується це рішення?
Можливо є привілейовані списки за яких «попросили», а паралельно прості ветерани з бажанням захищати Батьківщину? Якби у нас було достатньо людей, то іноземців би ми не запрошували. Проблема не в людях, а у браку зброї для них. Війна тільки починається і в найближчий час кожен штик буде важливим. Особливо з бойовим досвідом.
Чому Семенченко досі в СІЗО?
Він знаходиться в Києві. Київські судді «евакуювались» з міста ще в перший день і фактично жоден суд не працював. Потім вони наче знову запрацювали, але виключно по терміновим справам. Для його звільнення потрібно або щоб запрацювали київські суди, або щоб ВРУ внесла зміни в ст 615 КПК чим дозволили розглядати зміну запобіжного заходу (відносно обвинувачених) прокурорам.
А брати на себе відповідальність і звільняти Семенченка як підслідного (йому ще навіть не зачитали обвинувальний акт) всі бояться. Занадто мало принципових людей, які розуміють що зараз йде війна. Хоча всі (!) інші обвинувачені по справі «страшного військового формування Семенченка-Шевченка» вже рік на свободі і зараз воюють проти ворога.
Але все вище написане — це полу міри, які не відповідають динаміці військового часу. І складається враження що це або саботаж, або у нас існує дві паралельні реальності. Одна з війною, а інша з повільною бюрократичною системою.
Процедура звільнення, чи зміни запобіжних заходів щодо ветеранів має бути не ручною, а з чітко визначеним порядком. Порядком, який був би відомим та зрозумілим для всіх кого це стосується і за бажанням кожен міг скористатися ним. Зараз такої процедури немає, а отже у цьому питанні немає правової визначеності для громадян і держави.
По правильному, цим потрібно було займатися останні 8 років. Так само і будівництвом патронних заводів, територіальною обороною та систему протиповітряної оборони. Але в нас трохи не так. Простіше видавати автомати всім хто забажає, головне щоб був паспорт з собою. Така ситуація станом на зараз. На жаль.
Але якщо ми хочемо не просто захиститися, а перемогти в цій війні — такого не повинно бути!
P.S. Опишіть випадки які стали відомі вам — в коментарях. Або напишіть в особисті повідомлення фб. Зараз її веде дружина Семена Семенченка.
Читайте більше новин по темі:
