Що «накопала» СБУ проти партії «Наш край» і чому її заборонили
«Наш край» звинувачення відкидає, аргументуючи, що ті, на кого вказують, вже не мають стосунку до партії, і політична сила не може нести відповідальність за окремих представників. Судове рішення там збираються оскаржувати.
«Наш край» насправді ж ще за роки до повномасштабного вторгнення Росії мав репутацію проросійської партії. Які були на те підстави? І чому саме зараз вирішили заборонили цю партію? Та чи означатиме заборона кінець її діяльності?
Восьмий апеляційний адміністративний суд 19 червня задовольнив позов Мін’юсту про заборону політичної партії «Наш край» за матеріалами СБУ. Як повідомили у спецслужбі, окремі екскерівники та функціонери цієї політсили причетні до проведення підривної діяльності проти України.
«Зокрема, вони поширювали антиукраїнську пропаганду, закликали до насильницького повалення конституційного ладу, а деякі із функціонерів – перейшли на бік ворога і підтримали російську військову агресію», – заявили в СБУ.
У цьому повідомленні спецслужби не наводиться жодного прізвища, однак вказується, що «причетні десятки представників регіональних осередків «Нашого краю». І зазначається: більшість із них перебувають на тимчасово окупованих територіях України, де «обіймають різні «посади» в загарбницьких органах РФ».
Але 24 червня Міністерство юстиції опублікувало відповідне рішення суду. З нього стає відомо, зокрема, що майно, кошти на інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень перейдуть у власність держави». А ще в ньому є список членів партії (загалом 16 осіб), яких це рішення стосується.
Частина імен цілком передбачувана, зокрема, колишнього мера Херсона і так само колишнього керівника Херсонської міської організації «Нашого краю», а нині голови окупаційної адміністрації Херсонщини Володимира Сальдо. Однак деяких представників партії, яких журналісти очікували там побачити, знайти не вдалося.
Що відомо про партію «Наш край»?
Офіційно партію було зареєстровано у вересні 2011 року під назвою «Блокова партія». Засновник – народний депутат Антон Кіссе з Одеської області. У 2014 році назву змінили на «Наш край». На той момент серед лідерів – депутати-вихідці з «Партії регіонів»: Антон Кіссе, Олександр Фельдман, Сергій Кальцев. Усі вони голосували за «диктаторські закони» у січні 2014 року. Також серед лідерів – Олександр Мазурчак.
На місцевих виборах 2015 року партія посіла третє місце в Україні, отримавши 156 посад голів міст, селищ та сіл та 4375 депутатських мандатів у місцевих та обласних радах. Саме після цього її неофіційно почали називати «партією мерів».
На місцевих виборах 2020 року «Наш край» посів сьоме місце у місцевих радах, отримавши 1894 депутатських мандати.
Чому партію і до великої війни вважали проросійською?
Формально передвиборча програма «Нашого краю» до місцевих виборів-2020 – про розв’язання проблем регіонів, вона навіть називається «12 кроків для розвитку рідного краю». У ній не прописані пункти підтримки співпраці з Росією чи захисту російської мови, на відміну від програм колишніх колег по «Партії регіонів»: «Опозиційного блоку» та пізніше ОПЗЖ. Натомість у журналістів та активістів є питання саме до членів партії.
Олександр Мазурчак (керівник партії, жодного разу не був обраний народним депутатом) – під час Євромайдану очолював Печерську райдержадміністрацію. На цю посаду його призначив своїм указом Віктор Янукович 26 грудня 2013 року. Мазурчак належить до тих чиновників, які підпадають під люстрацію, але він може брати участь у виборах.9 червня 2022 року в Київській міській прокуратурі повідомили про затримання Мазурчака. За версією слідства, він – один із тих представників «Нашого краю», хто вимагав у підприємця передати їм 2,5 млн дол. за внесення його до прохідної частини списку політичної партії на виборах до Верховної Ради. 15 червня Мазурчака звільнили з-під варти під особисте зобовʼязання. Прокуратура просила інший запобіжний захід – взяття під варту із альтернативою застави у 36 млн грн.
Єдиний нардеп з Луганщини і обличчя «Нашого краю»: що відомо про Сергія Шахова?
На парламентських виборах 2019 року народними депутатами Верховної Ради стали три представники партії: Антон Кіссе, Валерій Давиденко (23 травня 2020 року був знайдений мертвим з вогнепальним пораненням голови у власному офісі) та Сергій Шахов. Останній – представник Луганщини і нині найвідоміше обличчя партії.
Він не помічений в окупації, публічно не підтримує російську агресію, навпаки – у своїх виступах розповідає про підтримку і повернення Луганщини до України. Проте до нього є питання у луганських активістів і журналістів ще з 2014-го. За цей час Шахов не тільки сам пробився у народні депутати, але й зміг організувати свою власну команду місцевих депутатів, яка контролювала Луганщину до її окупації.
У Верховну Раду Шахов намагався потрапити тричі. Перші спроби невдалі – у 2012 та 2014-му. Тоді журналісти та громадські активісти фіксували порушення ним виборчого законодавства.
А в 2013 році МВС навіть оголошувало його в розшук – у зв’язку з ймовірним підкупом виборців. Тоді Шахов заявляв, що «Пшонка давав команду» його заарештувати .
В Луганську на початку окупації Шахова активісти і журналісти часто бачили біля захоплених будівель. Сам же він пояснював це тим, що виступав переговорником. Він же був тією людиною, яка вивезла спецпідрозділ «Беркут» з Києва до Луганська після Майдану. Шахов цього не приховував, казав про це і колишній начальник луганського «Беркуту» – Валерій Костенко.
Сам Шахов пояснював свої дії тим, що до нього звернулися родичі бійців спецпідрозділу. Мовляв, «спеців» інших областей вивезли, а луганських забули. І Шахов оплатив один з літаків, що дозволило бійцям луганського «Беркута» повернутися додому.
У квітні 2014 року на той момент журналістка Тетяна Чорновіл опублікувала розслідування, в якому йшлося про те, що Шахов причетний до відмивання грошей для президента Віктора Януковича.
При цьому того ж командира луганського «Беркуту» Валерія Костенка, який у 2014 році перейшов на бік окупаційної влади, звинувачують у скоєнні кримінальних злочинів щодо учасників мирних акцій протесту під час Революції Гідності. Він засуджений до 4 років позбавлення волі, але заарештувати та покарати Україна його не може, бо – Шахов у 2014-му вивіз його та інших місцевих «беркутівців» до Луганська.
У 2016-му, на проміжних виборах до Верховної Ради, Сергій Шахов таки зайшов до парламенту – обрався за мажоритарним округом у Луганській області від партії «Наш край». Громадянська мережа «Опора» припускала, що на користь Шахова його партія здійснювала підкуп виборців, а представники громадського руху «Чесно» нарахували близько трьох десятків технічних кандидатів Шахова.
У 2019-му Шахов теж обирався в народні депутати. А в регіонах – на Луганщині – в трьох із шести округів перемогли його представники. При цьому члени команди йшли на вибори або як самовисуванці, або від іншої партії. І знову не без «підкупу».
Згодом Шахов приєднався до депутатської групи «Довіра» – більшість членів якої, як дослідив громадський рух «Чесно», є фігурантами журналістських антикорупційних розслідувань.
Крім того, паралельно з депутатством Шахов вирішив балотуватися на пост міського голови Києва. За нього проголосувало менше 1% киян.
За обидва депутатські терміни він прославився «кнопкодавством» і тим, що часто прогулював засідання Верховної Ради. За підрахунками руху «Чесно», Шахов пропустив 37% голосувань в проміжку від початку 2022 року і до травня 2023 року.
У квітні 2021-го «Схеми» (проєкт Радіо Свобода) опублікували розслідування, де йшлося про те, що Шахов не вказав в декларації цивільну дружину та зареєстровані на неї активи. Загалом мова йдеться про суму майже 88 млн грн.
Своєю чергу Шахов заявив, що не мав права декларувати «чуже майно» і назвав справу проти нього «політичним переслідуванням».
Справу зараз розглядає Вищий антикорупційний суд. Проте вже півтора роки Шахов на засідання не приходить, тому його оголосили у розшук.
Але при цьому уже під час повномасштабного вторгнення Шахов намагався монополізувати ринок систем оповіщення в Україні. Журналісти hromadske виявили листи нардепа та зв’язки його соратника і радника Миколи Самбожука з Росією і подібним бізнесом там.
Що кажуть у «Нашому краї?»
19 червня партія «Наш край» на своєму сайті повідомила, що оскаржуватиме рішення про свою заборону – у Верховному Суді. У заяві партія назвала себе «проукраїнською патріотичною політичною силою».
«Діяльність поодиноких депутатів від партії «Наш край» лише в декількох окупованих регіонах України не може свідчити про будь-яку систематичність антиконституційної діяльності партії. Особливо, якщо у порівнянні із загальною проукраїнською позицією тисяч депутатів місцевих рад від «Нашого краю» та сотень членів партії, які проходять службу в ЗСУ. Таким чином, Мінюст за надуманими підставами видає окремі поодинокі епізоди діяльності кількох депутатів за систематичну антиконституційну діяльність політичної партії «Наш край», – йдеться в офіційному зверненні партії.
Хоча в рішенні суду зазначається: саме партія несе передбачену чинним законодавством юридичну відповідальність за своїх представників.
«У світлі зазначеного, діяльність політичних партій, члени яких, зокрема і керівники партії, публічно висловлювали антиукраїнську позицію (хоч і не від імені партії, проте за умови відсутності заперечень від керівництва цієї політичної партії), в умовах суспільно-політичної ситуації, що склалась після подій 2013-2015 років, а особливо після 24 лютого 2022 року в результаті російської збройної агресії проти України, повинна бути заборонена», – йдеться в документі.
Це кінець партії «Наш край»?
У березні 2022 року Рада національної безпеки і оборони зупинила на час воєнного стану діяльність низки партій: «Опозиційна платформа – За життя», «Партія Шарія», «Наші», «Опозиційний блок», «Ліва опозиція», «Союз лівих сил», «Держава», «Прогресивна соціалістична партія України», «Соціалістична партія України», партія «Соціалісти» та «Блок Володимира Сальдо». Попри те, що партія «Опозиційна платформа – За життя» була заборонена, представники продовжили роботу в парламенті у складі депутатської групи. Наприклад, Вадим Столар та Олександр Фельдман залишаються депутатами.
14 травня 2022 року президент Володимир Зеленський підписав закон, який розширює перелік підстав для заборони політичних партій через суд. Відповідними підставами є виправдовування, визнання правомірною або заперечення збройної агресії проти України. Передбачається, що в разі заборони судом політичної сили її майно, кошти та інші активи переходять у власність держави.
Партія вважатиметься забороненою лише після того, як рішення набуде чинності. Саме з того моменту – починається і ліквідація. Але партія може оскаржити рішення в апеляційному порядку, розповів Суспільномурадник з правових питань Громадянської мережі «Опора» Павло Романюк. Він також додав,що якщо «Наш край» програє справу в Верховному суді, то може звернутися з конституційною скаргою до Конституційного суду.
«Також вони можуть звернутися до Європейського суду з прав людини, якщо вважатимуть порушення їх прав відповідно до Європейської конвенції прав людини», – зазначає правозахисник.
На місцевому рівні заборона політичної партії не призводить до припинення повноважень депутатів місцевих рад. Однак уже зафіксовані випадки, коли депутати місцевого рівня вийшли з «Нашого краю» після судового рішення. Наприклад, 20 червня фракція політичної партії «Наш край» в Житомирській облраді оголосила про саморозпуск.
