У Гостомелі загарбники жорстоко розстріляли художника
Більш ніж тиждень рідні не знали, що з ним сталося, а знайшли його біля гаражів, майже роздягненого, у його тілі виявили п’ять куль.
Зустріли війну в Гостомелі
Війна сім’ю Захлюпаних – директора ліцею Володимира Миколайовича, вчительку Наталю Петрівну та їхніх двох синів – застала у Гостомелі під Києвом.
Наталя Петрівна згадує, що рано-вранці 24 лютого вони прокинулися від вибухів, а потім побачили вертольоти, що летять. Важко було зрозуміти, що відбувається довкола. 38-річний Сергій Захлюпаний мешкав окремо від рідних, на 5-му поверсі багатоквартирного будинку, його вікна виходили прямо на аеропорт, де точилися бої.
"Ми поїхали з Гостомеля, спочатку я, потім чоловік і молодший син. Сергій залишився, бо не міг кинути свого собачку та котика, він їх дуже любив. Син був дуже сміливим і патріотом. Ми тоді ще не розуміли, наскільки небезпечно залишатися в Гостомелі. Зв’язувалися з ним по телефону. Він ще 26 лютого зняв відео, судячи з нього, там постійно щось вибухало. У собаки навіть заболіли вуха від цих звуків", – розповідає мама художника.
Перед вторгненням, 23 лютого, поїхала і кохана дівчина Сергія Оля Бєднова. "Ми 11 місяців із ним знайомі, а останні п’ять місяців жили разом. А тут 23 лютого мені знадобилося поїхати додому, я дуже шкодую про це", – каже Оля.
Перед від’їздом Сергій, немов відчуваючи щось, казав: "Олечко, мабуть, Бог дуже любить мене, бо подарував мені тебе". Оля пам’ятає, що розплакалася від його слів.
Витягли на вулицю й розстріляли
28 лютого українські війська вибили росіян із Гостомеля, стало тихо. Тоді Сергій виходив надвір. Але потім знову почалися бої. Він увесь час намагався бути у квартирі. Хоча окупанти вимагали, щоб усі мешканці сиділи у підвалах.
Оля згадує, що 4 березня телефонувала йому. Зв’язку не було, вона набирала багато разів. Якось він узяв слухавку і пошепки сказав, що не може говорити. А на тлі розмови Оля почула, як б’ють у двері. Мабуть, росіяни перевіряли, хто є в будинку.
Мама теж додзвонилася до Сергія 4 березня вранці, розмовляла з ним по відео, бачила, як він хвилюється. Просила його триматися.
А вже вночі проти 5 березня загарбники стали вдиратися у квартири і вимагали, щоб усі спустилися до підвалу.
"Зв’язку вже не було. Я питала у тих, хто зумів вирватися з Гостомеля, що з моїм сином? Вони говорили, що бачили його. Так тривало до 13 березня", – зі сльозами каже Наталія.
Відомо, що 10 березня російські військові сильно побили Сергія. Він шукав на вулиці свого зниклого песика, ходив з ліхтариком неподалік військової техніки. Окупантам це не сподобалося.
Мабуть, перебувати у підвалі Сергію було складно, він пішов до себе додому. А 13 березня його витягли на вулицю, напівроздягненого, у футболці, легких штанях та шкарпетках. Затягли до гаражів, він кричав. І там розстріляли.
Ніхто цього не знав. Ще наступного дня Наталі написали знайомі, що Сергій не прийшов по їжу, попросили поцікавитися, де він. Наталя розмістила в групах у соцмережах оголошення, але ніхто не відгукнувся.
І лише 21 березня батькові Сергія зателефонували. "Він підняв трубку, і я почула, що говорять про сина, що він загинув. Для мене це був найчорніший день у моєму житті. У ньому було багато куль, куль, які пробивають залізо", – плаче мама.
Сергія поховали спочатку на подвір’ї будинку, там уже було кілька могил інших мешканців.
Поховати по-людськи сина батьки змогли лише 20 квітня. Після того, як окупантів вигнали з Київської області, провели ексгумацію, розпізнавання.
Сергій мріяв стати відомим художником
Найближчим часом у Будинку художника в Києві пройде виставка, на якій будуть представлені три роботи Сергія Захлюпаного.
"Малювання було сенсом його життя. Він закінчив Національний університет будівництва і архітектури, багато років працював у компанії з нагляду за будівництвом. Але справжнім його покликанням були картини. Мав багато картин, написаних олійними фарбами, вони такі яскраві. Потім він почав писати акрилом. Дуже любив зображати космос, працював швидко, і дуже багато своїх картин просто дарував. Пам’ятаю, зателефонував і розповів, що на Андріївський узвіз, де він часто виставляв свої роботи, прийшов мер Віталій Кличко. Він дуже хотів подарувати йому свою картину, коли той повертатиметься. Але не вийшло, Кличко пройшов іншою дорогою", – згадує мама.
Сергій мріяв стати відомим художником. Він завжди запрошував друзів на свої невеликі виставки.
Оля розповідає, як одного разу попросила написати їй весну. "Він увесь час хотів подарувати мені свою картину з тих, що вже були готові. А я його попросила написати картину спеціально для мене, нехай це буде весна. Він сів, намалював небо, потім пустелю та червоного коня. Ну от так він побачив весну. Я придивилася, на тілі коня ще була видна голова козака, так фарби лягли", – каже Ольга.
Ще Сергій разом з Олею любили сидіти та милуватися зоряним небом.
"Мій Сіренький міг годинами сидіти під зоряним небом і розповідати мені про нього. Любив зустрічати світанки, проводжати заходи сонця. Я таких людей у своєму житті ще не зустрічала, щоб вони так захоплювалися природою. Ми гуляли в лісі, і він захоплювався кожною квіточкою, кожним листочком. Нарве польових квітів і подарує їх мені. Захоплювався першим снігом, як дитина. Він був не таким, як усі", – згадує Оля.
Ще Сергій не вмів брехати, завжди говорив правду просто у вічі. Дуже любив дітей. Своїх у нього не було, він так і не одружився. Але був хрещеник, який разом із батьками теж прийшов попрощатися із Сергієм на цвинтарі.
Котик, якого так любив митець, помер у підвалі. А собачка зникла після смерті господаря. Оля досі, коли приїжджає до Гостомеля відвідати могилу Сергія, бере повідець і ходить по дворах, сподіваючись знайти пса, що зник.
Джерело: obozrevatel
Такого терору не було з часів заснування селища: наслідки обстрілу у Харківській області
