Що СБУ шукала і (не)знайшла в єпархіях і монастирях московської церкви в Україні
Боротьба з «внутрішнім ворогом» в умовах воєнного часу багатьма сприймається як однакова за важливістю з перемогами на фронтах. Цікаво, що за УПЦ МП у масовому уявленні закріпився саме такий образ — «п’ятої колони», пише видання ZN.ua.
Образ украй для неї невигідний, особливо в нинішній ситуації. Образ, із якого треба терміново виходити. Зробити це самостійно УПЦ МП не може. І це дуже навіть доречно, що влада простягнула їй руку допомоги. Остаточна ціна цієї допомоги ще не зрозуміла. Але нині не час торгуватися.
Обшуки православних глибин
Дуже багато хто погодиться зі мною: те, що відбувається — обшуки в монастирях, візити СБУ для «профілактичних розмов», кримінальні справи стосовно найодіозніших персонажів новітньої церковної історії — мало бути зроблене давним-давно, задовго до війни і як захід запобігання їй. І не тільки про війну та ворожі ідеології йдеться, а про кожне порушення закону, який на наших територіях чомусь традиційно пасував перед церковним облаченням і волів не заглядати за церковні стіни.
Церква аж до повномасштабної війни залишалася відносно «екстериторіальною», — український закон там не те щоб узагалі не діяв, просто волів не дивитися в той бік. Такого масштабного рейду силовиків по митрополіях і єпархіях новітня історія України ще не знала.
Але, читаючи звіти й прес-релізи, не можеш позбутися враження, що чи то силовики самі злякалися своєї сміливості, чи то грають у піддавки. Результати обшуків бляклі: брошурки про «рускій мір», незначні (для таких закладів, як Києво-Печерська лавра (КПЛ) суми, якісь підозрілі особи з незрозумілим громадянством. Та ані зброї, ані якогось нового Лусваргі чи то не знайшли, чи то забули згадати. У результаті, спікер Київської митрополії УПЦ МП виходить в ефір Радіо Свобода й зміцнілим голосом вимагає вибачень за «наклеп». Ну а що: брошурки й підкинути можна, а відсутність паспорта для ченця — звичайна річ.
Утім, обшуки пройшли не тільки в КПЛ. Прицільного удару було завдано по дуже впливовому Корецькому жіночому монастирю на Рівненщині, — монастир ставропігіальний, тобто перебуває у прямому підпорядкуванні патріархові Московському. Пройшли обшуки в Чернівецькій єпархії. Також навідалися в Івано-Франківську єпархію і до глави Тернопільської єпархії.
Відносно результативним можна вважати хіба що рейд у Чернівцях. Тут обшук провели доволі жорсткими методами: за свідченням очевидців, правоохоронці прибули вдосвіта, вибили двері й підняли всіх із ліжок. «Улов» і тут не був вражаючим: усе ті ж брошури, гроші та «документи окупантів» (це як розуміти?), «інструкції з проведення літургії» (теж розумійте як знаєте).
Але все це блякне на тлі пікантних подробиць про те, що (чи, точніше, кого) знайшли в тих-таки ліжках, з яких «усіх підняли». Подробиці вмить просочилися в ефір і окупили сторицею вбогий перелік знайденого під час обшуку. Ймовірно, удар по репутації — всієї церкви чи окремих її представників — сам собою виявився достатнім результатом.
Мужелозтво в РПЦ загалом і в УПЦ МП, зокрема, м’яко кажучи, не новина. Але демонструвати це публіці, в якій та ж таки УПЦ МП виховує непримиренну гомофобію, абсолютно неприпустимо. А тут по всіх каналах — фото архімандрита, роздягненого до трусів, як мовиться, краще за тисячу слів.
Цікаво також, що в результаті обшуків і рейдів не постраждала жодна по-справжньому цікава митра. Митрополита Тульчинського Іонафана не беремо до уваги, — це така одіозна постать, такий відданий служака «руского міра» й РПЦ, що він просто ідеальний фігурант показового процесу.
При тому що в УПЦ МП є менш помітні, але значно ефективніші агенти Московського патріархату, які чомусь не тільки не потрапляють у фокус правозахисних органів, а навіть отримують деякі бонуси в результаті цих обшуків та рейдів, зміцнюючи свої партії і свій вплив у церкві. Правда, ціною впливу церкви на суспільство загалом. Але церква, як відомо, переживає кризу останні дві тисячі років — і доволі успішно.
Від розколу до розколу
Утім, УПЦ МП справді зараз ведеться непросто: потерпає її репутація, причому не тільки політична, а й духовна. Її ще недавно міцне становище в суспільстві, як і матеріальні ресурси, стрімко тануть. Вона потребує підтримки й нових союзників. Але сама важко це усвідомлює і ще важче приймає. Владі доводиться робити дуже-дуже товсті натяки, щоб її нарешті почули й зрозуміли правильно. Ви, наприклад, знаєте, що у ВР зареєстровано кілька законопроєктів, які передбачають позбавлення УПЦ МП можливості легально існувати в Україні? І в цей момент єдина гарантія для УПЦ МП — думка «Слуги народу» про те, що ці заходи надмірні. Поки що.
«Поки що» — ключові слова в нинішніх довколацерковних подіях. Бо остаточного рішення, як чинити з УПЦ МП, у влади, здається, ще немає. Не дуже віриться, що влада готова ліквідувати УПЦ МП, позбавивши її юридичного статусу, чи навіть просто завдати їй серйозних матеріальних збитків. Занадто багато ниточок пов’язують владу й, зокрема, її силові органи з цією церквою. Упродовж багатьох років вони самі або члени їхніх родин були парафіянами, друзями, діловими партнерами духівництва цієї церкви. Такі зв’язки не так легко рвуться.
Та й чи треба їх розривати, коли можна, з одного боку, щось підкоригувати, з іншого — попрацювати з громадською думкою (що зовсім неважко для влади, яка зосередила всі медійні потужності у своїх руках)? Єдине, що потрібно владі натомість, — аби церква стала гнучкішою й уважніше дослухалася до побажань Банкової.
УПЦ МП і самій треба вирішувати, як бути далі. На двох стільцях сидіти можна досить довго, — УПЦ МП майстер у цьому виді спорту. Але у воєнний час стільці роз’їжджаються з подвоєною швидкістю. УПЦ МП треба вибирати — від’єднуватися від Москви й шукати собі надійних союзників усередині країни чи маргіналізуватися як оплот російського (або, швидше, радянського) православ’я в Україні.
Ситуація ускладнюється тим, що в Москві не готові підігрувати. Кожен — найбільш дипломатичний — маневр УПЦ МП припиняє як «розкол». Московський патріарх звично стріляє собі в ногу, бо ризикує втратити українську церкву остаточно. Але в нього більше немає можливості грати у власні ігри: якщо «Україну придумав Ленін», то й «українська церква» — нонсенс. Тому для УПЦ МП вихід із РПЦ можливий тільки через розкол.
Саме розкол (а не «відкол по зовнішньому кордону») від РПЦ. Доведеться пережити внутрішні розколи, вчинені тими, хто захоче, попри все, залишитися в «російському православ’ї». Таких «гарантів єдності» в Моспатріархату в УПЦ МП цілком достатньо. Саме переважно до них і навідується тепер СБУ— можливо, попереджаючи такими візитами, що варто утриматися в майбутньому від різких рухів. Можливо, таким чином влада намагається допомогти Київській митрополії вийти з РПЦ із найменшими втратами.
Та навіть якщо припустити, що УПЦ реально стане «не-МП», що її чекає? Яким буде її канонічний статус? Правильна відповідь: ніяким. Точніше, таким самим, яким він був у УПЦ КП до Томосу про автокефалію. Фактично, вона поміняється місцями з тими, кого зараз обвинувачує в «розколі» й «неканонічності». Хтось міг би сказати, що це буде справедливо. Але від того ще образливіше.
Утім, вихід і тут можна знайти. Прийняти, наприклад, великодушну пропозицію Вселенського патріарха і приєднатися до ПЦУ — хоч приходами, хоч єпархіями, хоч тушками. Це був би цікавий поворот сюжету, бо з таким масованим переходом баланс сил у ПЦУ дуже зміниться — вона перестане бути такою однорідною і такою цілісною (зокрема ідеологічно й політично), якою є тепер.
* * *
Хоч би чим закінчилися обшуки в монастирях і єпархіях УПЦ МП, вони зробили одну дуже цікаву й важливу річ — вони поламали правила гри на державно-церковному полі. Церква більше не має негласного імунітету перед законом. Зламано ще одну опору пострадянської системи стримувань і противаг. І це, мабуть, добра новина.
Можна нарікати на те, що нинішня влада, яка ще не набила руку в питаннях церковної політики, наступить на цьому шляху на безліч грабель, багато разів прорахується і, може, навіть зазнає краху у своїх намірах підкорити чи використати церкву у власних інтересах. Але все це буде платою — в найгіршому разі, високою — за те, що вона зламала правила, які мали бути зламані. Як вона цим скористається, і чи зуміє, які правила буде встановлено замість зламаних, покаже час.
Катерина Щоткіна, експертка з питань релігії; опубліковано у виданні ZN.ua
Такого терору не було з часів заснування селища: наслідки обстрілу у Харківській області
